Читать «Пригоди в оргазмотроні» онлайн - страница 26

За прикладом Бреєра, Фрейд також уводитиме своїх пацієнтів у гіпноз. Далі він натискатиме своїм пацієнтам на чоло або ж триматиме їхні руки у своїх — «маленький технічний прийом», що відволікав пацієнта від захисних бар’єрів його свідомості. Це спрацьовувало за тією ж манерою, що і, як він писав, «витріщатися у магічний кристал». Потім він наказуватиме пацієнтові ритися в спогадах, «перебирати візуальні кадри», відшукуючи необхідну забуту подію. Фрейд встановив, що, називаючи травму вголос, переводячи картинку зі спогадів у слова, пацієнт звільняє своє поле зору й очищається від неприємних спогадів. Потім Фрейд проведе рукою по очах пацієнта, наголошуючи йому чи їй на тому, що пам’ять було стерто. Хоча 1892 року він і закинув гіпноз, віддавши натомість перевагу техніці вільних асоціацій, Фрейдова практика, із фіксованими в історіях хвороби загадковими випадками одужання, спершу сприймалася не менш окультно, аніж спіритизм чи мезмеризм. Як стверджує історик Пітер Свейлз, діти одного з його пацієнтів знали Фрейда як der Zauberer, тобто чаклуна.

Те, що Фрейд, на відміну від Бреєра, завжди знаходив сексуальне підґрунтя у спогадах, які видобував з надр пам’яті своїх пацієнтів, виставило психоаналіз у світлі ще більшої контроверсійності. Фрейд вважав, що «симптоми відображають те, наскільки статево активним є пацієнт», і що ті зникнуть одразу, як невротик усвідомить прибиті в його пам’яті статеві травми, що спричинили їх. Він від початку вірив, що більшість його пацієнтів, які страждали істерією, була жертвами сексуального насильства — ідея, якої він зречеться 1897-го, коли вирішить, що більшість звинувачень у сексуальному насильстві над дітьми були радше сексуальними фантазіями (Джефрі Массон пізніше звинуватить його у боягузтві за те, що той заперечуватиме реальність спогадів своїх пацієнтів). Згодом така розбіжність поглядів призведе до того, що шляхи Фрейда та ще більш пуританського Бреєра розійдуться. Як стверджував біограф Фрейда Ернест Джонс, той субсеквентний наголос Фрейда на несвідомому, на інстинктах та сексуальності, особливо на дитячій сексуальності (яку Бреєр класифікував як надто образливу), зламає усі сучасні норми благопристойності й умовності, і в результаті «занурить Фрейдове ім’я в найглибший чан ганьби». Виглядало все так, наче Фрейд заплямував tabula rasa чистоти дитячого розуму.