Читать «Пригоди в оргазмотроні» онлайн - страница 23

Вайнінґер пропагував непосильну працю, самовладання та утримання від сексу; статевий потяг він вважав слабкістю. Боровся проти анархічної атмосфери вседозволеності, що царювала у декадентському Відні кінця XIX століття, міста, яке Карл Краус називав «лабораторією світової руйнації», а особливо проти того, що Вайнінґер визначив як «культура злягання». Сексуальна надмірність, скаржився той, стала символом статусу, та й до такої вже міри, що жінки без коханців вважалися присоромленими. Він звинувачував жінок, гомосексуалів та євреїв у тому, що ті тягли суспільство в яму чутливості. (Згодом Гітлер аплодуватиме расовому фанатизму Вайнінґера й стверджуватиме, що на світі є лише один «нормальний єврей: Отто Вайнінґер, який застрелився того ж дня, як тільки усвідомив, що єврей живе за рахунок занепаду інших народів». Вайнінґер у своїй самоненависті до себе перейняв християнство.)

1919 року, коли жінкам Австрії надали загальне виборче право, ідеї Вайнінґера про «питання емансипації» знову увірвалися до порядку денного австрійського суспільства. Вайнінґер вважав, що жінки, навіть якщо вони не цілком усвідомлюють свою сексуальність, — пасивні, начисто сексуальні створіння, які бажають домінації над собою; тож вони не цілком розпоряджаються своїм розумом і не варті права голосу. Він вважав, що раціональність та геніальність — це суто чоловічі риси. Беручи верх над сексуальним потягом та своїм тілом й відмовляючись від сексу, що було не під силу жінкам, чоловіки мали змогу спрямувати ці збережені види енергії до сублімації у безкорисливі царини політики та мистецтва. «Чоловік володіє пенісом, — пояснював Вайнінґер в афоризмі, що згодом стане популярним, — але вагіна володіє жінкою». У післявоєнні роки прихильники Вайнінґера надали його ідеям ще більшої значимості, бо ж вважали, що він передбачив соціальний розпад, у якому вони й самі тепер жили, й чітко встановив перелік жертв, на які варто піти задля такої необхідної культурної регенерації суспільства.