Читать «Пригоди в оргазмотроні» онлайн - страница 15

«Розрахунок тут такий: півлітра супу на одного в день. Суп вариться із гнилої капусти та муки. У неділю туди кидають і маленькі шматочки конини. Я взяв жменьку цієї муки на пробу. Виглядає вона як пісок, але, якщо придивитись уважніше, стає видно, що у ній просто багато тирси. Всі ці люди, що опинилися за бортом життя, у котрих кістки просвічуються крізь шкіру, на цьому супі й виживають. Сотні вмирають щодня, і ховають їх у паперових трунах, бо дерево використовують як харчовий продукт».

До 1920-го, допоки Крос-союзницька комісія з надання допомоги не взялася за розподіл провізії і не запобігла тотальному голодові в країні, умови тільки погіршувалися: пройде п’ять років, перш ніж у міських кафе знову з’явиться Schlagobers. Окрім нестачі їжі, країну роздирали відсутність палива та проблеми з житлом і працевлаштуванням. Але й тут руйнація ще не сягнула кульмінації, позаяк у жовтні того ж року у Відні спалахнула епідемія грипу, вбивши десятки тисяч людей, які вмирали переважно вже через три дні після зараження (загалом, епідемія вб’є людей по всьому світу більше, аніж це зробила війна). Забрала вона й дочку Фрейда — Софі.

До війни Відень був багатонаціональним, модерновим, декадентським та найвишуканішим з усіх міст світу — так званим «Містом Мрій» — столицею гламуру, гедонізму та експериментів, що виливались в ошатному, пишно-декоративному стилі робіт представників Віденської Сецесії: Густава Клімта, Еґона Шіле та Оскара Кокошки. Хоч архітектурний авангард і виставляв напоказ надмірність архітектурних форм Відня, та під покривалом розкоші, що встеляло будівлі, завжди панували міцність та практична чіткість. Віденський романіст Стефан Цвейг, описуючи довоєнну «Золоту Епоху Безпеки», у якій він виріс, сказав, що її характеризують міцність, вірність обов’язку, стабільність та оптимістична віра у суспільний та технологічний прогрес. «Дев’ятнадцяте століття направду було часом істинної упевненості, — писав той в автобіографії, “Світ минулого дня”, — таким часом, що впевнено ступав стежкою, яка вела його до титулу найкращої з епох». Усе ж Перша світова війна, що призвела до загибелі 10 мільйонів людей (1 200 000 з яких — австро-угорці), сколихнула ці ідеалістичні та ліберальні ілюзії, залишаючи за собою духовно розбиті й апатичні маси людей.

«Ми представники нового покоління, — писав Цвейг від імені тих, хто вижив, — яке навчилося не дивуватися новим вибухам звірства та брутальності, ми ті, що стрічаємо новий день в очікуванні гіршого, з нами наш помітний скептицизм стосовно того, що будь-яке моральне просвітлення нашої культури є можливим… Нам доводилося поступово призвичаювати себе до життя без твердого ґрунту під ногами, без правосуддя, без свободи, без захищеності». Фрейд, який писав про тонкий шар льоду, що розділяв цивілізацію від одвічної сили руйнації, став спікером цього пригнобленого покоління. «Він додав цьому Всесвіту щирості», — Цвейг виводив слова, вихваляючи свого друга.