Читать «Правда про справу Гаррі Квеберта» онлайн - страница 93

— Ні.

— Хто знав про вас із Нолою? Тамара Квінн каже, що завжди це підозрювала.

— Не знаю я! Може, Нола розповіла про нас якійсь подрузі…

— То ви не виключаєте можливості, що хтось таки про це знав? — наполягав Рот.

Запала мовчанка. У Гаррі був такий сумний і пригнічений вигляд, що в мене аж серце розривалося.

— Ну, — Рот щосили намагався змусити його говорити, — я відчуваю, що ви щось замовчуєте. Як мені вас захищати, якщо ви приховуєте якусь інформацію?

— Були… були анонімні листи.

— Які анонімні листи?

— Відразу після Нолиного зникнення я почав отримувати анонімні листи. Щоразу, повертаючись додому, знаходив їх у дверях. І я страшенно злякався. Це означало, що хтось шпигує за мною, підстерігає, коли мене нема вдома. Був час, коли після чергового листа мені робилося так страшно, що я телефонував до поліції. Казав, що хтось вештається довкола мого будинку, тоді приїздив патруль, і це мене заспокоювало. Звісно, я не міг назвати причину моєї тривоги.

— Але хто міг надсилати вам ці листи? — запитав Рот. — Хто знав про вас із Нолою?

— Гадки не маю. Але це тривало півроку. Потім припинилося.

— Ви їх зберегли?

— Авжеж. Вони вдома. Поміж сторінками великої енциклопедії, в моєму кабінеті. Гадаю, поліція їх не знайшла, бо ніхто мене про них не питав.

Повернувшись до Гусячої бухти, я відразу зняв із полиці енциклопедію, про яку він казав, і знайшов поміж сторінками конверт із цупкого паперу з десятком аркушів. Пожовклі листки. На кожному були надруковані на машинці одні й ті ж слова.

«Я знаю, що ти зробив із цією п'ятнадцятирічною дівчинкою.

І незабаром усе місто про це дізнається».

Хтось знав про Гаррі з Нолою. І цей хтось тридцять три роки мовчав.

*

Наступними днями я намагався розпитати всіх, хто так чи так міг знати Нолу. Ерні Пінкас знову надав неоціненну допомогу моїм пошукам, знайшовши в бібліотечних архівах альбом випускників середньої школи Аврори за 1975 рік. За допомогою інтернету він склав список теперішніх адрес більшості Нолиних однокласників, які досі мешкали в цьому районі. На жаль, мої зусилля дали дуже вбогі плоди: всім тим людям було вже під п’ятдесят, та я не міг нічого від них домогтися, крім дитячих спогадів, що для розслідування не становили особливого інтересу. Аж ось я втямив, що знаю одне прізвище: Ненсі Геттевей. Та, що, за словами Гаррі, забезпечувала Нолі алібі під час їхньої мандрівки до Рокленда.

За словами Пінкаса, Ненсі мала крамничку для рукоділля в промисловому комплексі на виїзді з міста в бік Массачусетса. Вперше я подався туди в четвер, 26 червня 2008 року. Красива крамниця з яскравою вітриною, затиснута поміж шинком і магазином залізних товарів. Усередині я побачив п’ятдесятирічну жінку; в її коротко стриженому волоссі проглядала сивина. Вона сиділа за столом, в окулярах для читання, і приязно зі мною поздоровкалася.

— Перепрошую, ви Ненсі Геттевей? — запитав я.

— Та я, — відказала вона, підводячись із-за столу. — Ми знайомі? Я вас, здається, десь бачила.