Читать «Правда про справу Гаррі Квеберта» онлайн - страница 86

— Я проїздив повз вашу колишню парафію, — сказав я. — Там зараз «МакДональдс».

— Весь світ потроху перетворюється на «МакДональдс», пане Ґольдмане.

— А що сталося з парафією?

— Кілька років усе було добре. А потім пропала моя Нола, і все змінилося. Радше змінилося одне: я перестав вірити в Бога. Якби Бог справді існував, діти не пропадали б. Я почав поводитися не по-пасторському, та ніхто не зважувався витурити мене. Потроху громада розпалася. П’ятнадцять років тому аврорівська парафія з фінансових причин об’єдналася з парафією в Монберрі. Церковний будинок вони продали. Тепер віряни в неділю їдуть до Монберрі. Після зникнення Ноли я так і не зміг повернутися до своїх обов’язків, хоч офіційно звільнився тільки шість років тому. Парафія й надалі мене утримує. І дім віддали за копійки.

Потім Девід Келлерґан розповів, як щасливо і безтурботно жили вони в Аврорі. За його словами, то були найкращі роки його життя. Він згадував, як літніми вечорами дозволяв Нолі пізніше лягати спати й вона сиділа під маркізою і читала; йому хотілося, щоб літо ніколи не закінчувалося. Ще він розповів, що донька відкладала гроші, які по суботах заробляла в «Кларксі»: казала, що поїде на них у Каліфорнію і стане акторкою. А він так пишався, коли приходив до «Кларксу» і чув, як її хвалять клієнти, як нею задоволена пані Квінн. Ще довго після її зникнення питав себе: а що як вона подалася до тієї Каліфорнії.

— Чому «подалася»? — запитав я. — Ви хочете сказати, втекла?

— Втекла? А чого б це їй було тікати? — обурився він.

— А Гаррі Квеберт? Ви добре його знали?

— Ні. Заледве знайомі. Кілька разів бачив.

— Заледве знайомі? — здивувавсь я. — Таж ви тридцять років живете в одному місті!

— Я не всіх тут знаю, пане Ґольдмане. Та й живу, бачте, відлюдником. Невже все це правда? Про Гаррі Квеберта і Нолу? І невже він написав цю книжку для неї? Що означає ця книжка, пане Ґольдмане?

— Буду з вами відвертий: гадаю, ваша донька кохала Гаррі, та ще й взаємно. В книжці йдеться про неможливе кохання поміж двома, які належать до різних суспільних класів.

— Я знаю! — вигукнув він. — Я знаю! То що ж, виходить, Квеберт, щоб додати собі ваги, замінив «збочення» на «суспільні класи» і продав мільйони примірників свого роману? Книжки, що оповідає непристойні історії про мою доньку, про мою маленьку Нолу, і цю книжку вся Америка читала і вихваляла тридцять років!

Отець Келлерґан спалахнув; останні слова він промовив з такою люттю, що я ніяк її не сподівався від цього кволого на вигляд чоловічка. Десь зо хвилину він мовчки ходив туди-сюди кімнатою, наче намагаючись втамувати гнів. На задньому плані так само ревіла музика. Я сказав: