Читать «Правда про справу Гаррі Квеберта» онлайн - страница 82
Жоель Діккер
У двері подзвонили. Гаррі пішов одчиняти. На нім був лляний костюм і літній капелюх: він збирався їхати до Дженні. За дверми стояла Нола.
— Нола? Що ти тут робиш?
— Взагалі, кажуть «
Він усміхнувся.
— Добридень, Ноло. Вибач, я не сподівався тебе побачити.
— Гаррі, що відбувається? Відтоді, як ми їздили до Рокленда, від вас нічогісінько не чути. Цілий тиждень ані звісточки! Я погано поводилася? Чи вам було неприємно? Ох, Гаррі, мені так сподобався той наш день у Рокленді! Просто казка!
— Я нітрохи не гніваюся, Ноло. І мені теж сподобався наш день у Рокленді.
— То чому ви не озивалися?
— Через книжку. В мене було багато роботи.
— Мені б так хотілося бути з вами щодня, Гаррі. Всеньке життя.
— Ноло, ти янгол.
— Тепер ми це можемо. Я вже не ходжу до школи.
— Чому ти не ходиш до школи?
— Уроків немає, Гаррі. У мене канікули. Ви не знали?
— Ні.
Її личко засяяло з утіхи.
— Це було б чудово, правда? Я подумала і вирішила, що могла б піклуватися про вас просто тут. Вам ліпше працювати вдома, а не в тому гаморі, в «Кларксі»… Ви могли би писати на терасі. Океан такий красивий, він вас надихав би, я певна! А я стежила б, щоб вам було зручно і затишно. Я добре піклуватимуся про вас, від усієї душі, обіцяю, я зроблю вас щасливим! Гаррі, будь ласка. Дозвольте мені зробити вас щасливим.
Він побачив, що вона принесла з собою кошик.
— Це для пікніка, — сказала вона. — Для нас, на вечір. У мене навіть пляшечка вина є. Я подумала, ми могли б улаштувати пікнік на березі. Це так романтично.
Він не хотів романтичних пікніків, не хотів бути з нею поряд, не хотів її: він повинен її забути. Він уже шкодував про ту суботу в Рокленді: повіз п’ятнадцятирічну дівчинку в інший штат, не спитавшись дозволу у її батьків! Якби їх зупинила поліція, могли б подумати, що він її викрав. Це дівча його погубить, вона має зникнути з його життя.
— Не можу, Ноло, — насилу мовив він.
Вона страшенно засмутилася.
— Чому?
Він повинен сказати їй, що в нього побачення з іншою. Їй буде гірко це чути, але вона мусить збагнути, що їхнє кохання неможливе. І все-таки він не зважився і збрехав:
— Мені треба їхати до Конкорда, побачитися з видавцем, він завітав туди з приводу Четвертого липня. Буде нецікаво. Я волів би лишитися з тобою.
— Можна я поїду з вами?
— Ні. Ти там знудишся.
— Ви дуже гарний у цій сорочці, Гаррі.
— Дякую.
— Гаррі… я кохаю вас. Від того самісінького дня, коли йшов дощ і я побачила вас на березі, я шалено закохалась. Я хотіла б бути з вами до кінця життя!