Читать «Правда про справу Гаррі Квеберта» онлайн - страница 54

За словами адміністратора, мотель, відколи його збудували, нітрохи не змінився, тільки номери стали сучасніші, а до основної будівлі прибудували ресторан. На підтвердження він дістав пам’ятний альбом до сорокаріччя готелю і показав мені світлини з тієї пори.

— Чому вас так цікавить це місце? — врешті запитав він.

— Бо я шукаю одне дуже важливе свідчення, — відказав я.

— Слухаю вас.

— Я хочу знати, чи перебував тут хтось у восьмому номері в ніч із суботи 30 серпня на неділю 31 серпня 1975 року.

Він зареготав.

— Сімдесят п’ятого? Ви це серйозно? Відтоді як запровадили комп’ютерну реєстрацію, в базі зберігаються дані щонайбільше за останні два роки. Якщо хочете, можу вам сказати, хто ночував тут 30 серпня 2006-го. Тобто суто теоретично, бо я, звісно, не маю права розголошувати цієї інформації.

— Отож дізнатися ніяк не можна?

— Крім бази, ми зберігаємо лише адреси електронної пошти нашої розсилки. Може, хочете отримувати нашу розсилку?

— Ні, дякую. Мені хотілося б поглянути на восьмий номер, якщо можна.

— Просто так дивитися не можна. Але номер вільний. Хочете найняти його на ніч? Сто доларів.

— У вас на рекламному щиті написано, що всі номери по сімдесят п’ять доларів. Знаєте що, я вам дам двадцять доларів, ви мені покажете номер, і всі будуть задоволені.

— Хитрий ви! Що ж, нехай так.

Восьмий номер був на другому поверсі. Звичайнісінька кімната: ліжко, міні-бар, телевізор, маленький письмовий стіл і ванна.

— Чому вас так цікавить цей номер? — запитав адміністратор.

— Важко сказати. Один мій друг каже, що ночував тут тридцять років тому. Якщо це правда, тоді він не винен у тому, в чому його обвинувачують.

— А в чому його обвинувачують?

Я не відповів, натомість запитав:

— Чому ваш мотель зветься «Морський берег»? Звідси моря геть не видно.

— Не видно, але через гай прямує стежка до берега. Це написано в проспекті. Хоча клієнтам на те начхати: хто в нас зупиняється, той до моря не ходить.

— Ви хочете сказати, що можна йти понад морем від Аврори, пройти гаєм і потрапити до вас?

— Теоретично, так.

Решту того дня я пробув у міській бібліотеці — порпався в архівах, намагаючись відновити події минулого. Дуже став мені у пригоді Ерні Пінкас, який не шкодував часу, щоби полегшити мої пошуки.

Судячи з тодішніх газет, у день зникнення Ноли ніхто не помітив нічого дивного: ні самої дівчинки, ні когось, хто би вештався коло її хати. Всі вважали її зникнення великою загадкою, яку тільки посилювало вбивство Дебори Купер. Проте декотрі свідки, переважно, сусіди, казали, що того дня з дому Келлерґанів долинав галас і шум; інші, втім, пояснювали, що той шум — то музика, яку превелебний Келлерґан зазвичай вмикав на повну гучність. За інформацією з «Аврора Стар», старий Келлерґан полюбляв майструвати у себе в гаражі й, працюючи, завжди слухав музику. Звуку він піддавав, щоб заглушити гуркіт знаряддя: він вважав, що добра музика, хоч і занадто гучна, все одно краща за гупання молотка. Тож якби донька його хоч на ґвалт гукала, він міг і не почути. Пінкас казав, що старий Келлерґан не може простити собі, що ввімкнув музику так гучно; відтоді він живе схимником в їхньому домі на Террас-авеню і весь час крутить один і той самий диск, аж оглухнути можна, — буцім карає себе отак. З усієї родини тільки він лишився живий. Нолина матінка, Луїза, давно вже померла. За словами Пінкаса, коли стало відомо, що викопали Нолине тіло, дім старого Девіда Келлерґана взяли в облогу журналісти.