Читать «Правда про справу Гаррі Квеберта» онлайн - страница 294
Жоель Діккер
1. Правда про справу Гаррі Квеберта
Того дня я бачив його востаннє.
Була дев’ята вечора. Коли він подзвонив у двері, я сидів удома і слухав свої міні-диски. Відчинив; ми довго мовчки дивилися один на одного. Потім він сказав:
— Доброго вечора, Маркусе.
Я затнувся і лише спромігся промимрити:
— Я вже думав, що ви померли.
Він кивнув.
— Тепер я тільки примара.
— Кави хочете?
— Так. Ви сам?
— Сам.
— Пора вам перестати бути самому.
— Заходьте, Гаррі.
Я пішов у кухню варити каву. Він стояв у вітальні, дуже знервований, і перебирав світлини у мене на полицях.
Коли я повернувся з кавником і горнятками, він розглядав одну з них: наше з ним фото, того дня, коли я отримав диплом у Берроузі.
— Уперше приходжу до вас додому, — сказав він.
— Кімната для вас готова. Вже кілька тижнів.
— Ви знали, що я прийду?
— Так.
— Ви добре мене знаєте, Маркусе.
— Друзі знають такі речі.
Він сумовито всміхнувся.
— Дякую за гостинність, Маркусе, та я не залишуся.
— То чому ж ви прийшли?
— Попрощатися.
Я насилу приховав розгубленість і поналивав кави у чашечки.
— Якщо ви мене покинете, я більше не матиму друзів, — сказав я.
— Не кажіть такого. Я вас любив навіть не як друга, а як сина.
— Я любив вас як батька, Гаррі.
— Хоч і дізналися правду?
— Правда нітрохи не впливає на те, що почуваєш до людини. В цьому і полягає велика драма почуттів.
— Ваша правда, Маркусе. То ви все знаєте?
— Так.
— Як ви дізналися?
— Збагнув урешті.
— Тільки ви могли мене викрити.
— То ви це мали на увазі тоді, на паркувальному майданчику, біля мотелю? Тим-то і сказали, що поміж нами ніколи нічого не буде, як досі? Ви розуміли, що я все з’ясую.
— Як ви докотилися до цього, Гаррі?
— Сам не знаю…
— У мене є відеозаписи допитів Тревіса і Дженні Довнів. Хочете поглянути?
— Так.
Він сів на дивані. Я вставив диск у плеєр і ввімкнув його. На екрані телевізора з’явилася Дженні. Її знімали крупним планом у залі Головного управління поліції штату Нью-Гемпшир. Вона плакала.
