Читать «Правда про справу Гаррі Квеберта» онлайн - страница 295

— Чому ти так певен цього?

— Усе ляже на Квеберта! Тіло знайшли в його маєтку! Всі докази проти нього!

— А якщо його виправдають?

— Не виправдають. І щоб ні слова більше про цю історію, втямив?

Дженні почула кроки і сховалася у вітальні. Вона бачила, як Пратт вийшов із дому. Коли авто поїхало, вона побігла в кухню: чоловік сидів мов прибитий.

— Що тут коїться, Тревісе? Я чула вашу розмову! Що ти приховуєш від мене? Що ти не сказав мені про Нолу Келлерґан?

Дженні Довн. І тоді Тревіс усе мені розповів. Показав ланцюжок; він зберіг його на згадку, щоб завжди пам’ятати, що накоїв. Я забрала той ланцюжок і сказала, що все залагоджу. Хотіла захистити свого чоловіка, захистити родину. Я завжди була самотня, сержанте. Дітей в мене нема. Все, що в мене є, це Тревіс. Я боялася його втратити… Я дуже надіялася, що справу закриють і в усьому обвинуватять Гаррі… Аж тут з’явився Маркус Ґольдман і почав колупатися в минулому. Він був певен, що Гаррі не винен. Він мав рацію, та я не могла сидіти склавши руки й чекати, коли він з’ясує правду. Тоді я вирішила писати йому записки… Підпалила те кляте авто, «корвет». Та йому начхати було на мої попередження! Тоді я вирішила підпалити дім.

Із показань Роберта Квінна

Сержант П. Ґегаловуд. Нащо ви це вчинили?

Роберт Квінн. Заради доньки. Коли знайшли Нолине тіло і все місто кипіло, вона, здається, дуже хвилювалася. Я бачив, що вона страшенно стривожена і якось дивно поводиться, без причини йде з «Кларксу». Того дня, коли в газетах опублікували Ґольдманові нотатки, вона сильно розлютилася. Я аж злякався. Виходив зі службової вбиральні й почув, як вона тихенько вислизнула задніми дверми. Вирішив простежити за нею.

Четвер, 10 липня 2008 року

Вона зупинилася на прогалині в лісі й хутко вилізла з авто; в руках у неї була каністра з бензином і балончик із фарбою. Вона завбачливо наділа садові рукавички, щоб не залишати відбитків пальців. Він насилу встигав за нею і дуже відстав. Коли вийшов на узлісся, вона вже написала свою погрозу на «рейндж-ровері» й тепер поливала бензином ганок.

— Дженні, стій! — заволав він.

Вона швидко черконула сірником і кинула його на підлогу. Двері зайнялися відразу. Полум'я було таке сильне, що вона відступила на кілька метрів і затулилася долонями. Батько вхопив її за плечі.

— Дженні, ти з глузду з'їхала!

— Тобі цього не збагнути, тату! Що ти тут робиш! Іди! Іди звідціля!

Він видеру неї з рук каністру.

— Тікай! — звелів він. — Тікай, поки тебе не впіймали!

Вона побігла до лісу і сіла до авто. Йому треба було позбутися каністри, та від переляку думки його геть переплуталися. Врешті він побіг на берег і сховав її в чагарях.