Читать «Правда про справу Гаррі Квеберта» онлайн - страница 279
Жоель Діккер
— У вас на віку часом відбуватимуться визначні події. Згадуйте їх у книжках, Маркусе. Бо якщо з'ясується, що книжки погані, вони принаймні матимуть одну перевагу — там закарбується декілька сторінок Історії.
З газети «Конкорд джеральд» від 5 листопада 2008 року:
Наступного дня після виборів Нью-Йорк торжествував. Люди на вулицях до пізньої ночі святкували перемогу демократів, наче виганяючи бісів двох останніх президентських термінів. А я брав участь у народному тріумфі лише за посередництвом телевізора в кабінеті, звідки вже три доби не витикав носа.
Того ранку Деніза з’явилася до офісу в светрі з Обамою, з чашкою з Обамою, з бейджиком із Обамою і принесла пакет наліпок із Обамою.
— Ох, Маркусе, ви вже тут, — сказала вона в дверях, побачивши, що скрізь увімкнене світло. — Ви були надворі вчора ввечері? Оце перемога! Я вам принесла наліпки на авто.
Вона поклала речі на стіл, ввімкнула кавоварку, вимкнула автовідповідач і ввійшла до мого кабінету. Побачивши, на що він перетворився, вона аж очі витріщила.
— О боже, Маркусе, що тут сталося?
Я сидів у кріслі й дивився на стіну, яку вночі обліпив своїми нотатками і схемами розслідування, знову й знову слухав записи Гаррі, Ненсі Геттевей і Роберта Квінна.
— Я тут чогось ніяк не можу второпати, — сказав я. — І це не дає мені спокою.
— Ви тут цілісіньку ніч просиділи?
— Так.
— Ох, Маркусе, а я думала, ви надворі, розвіялися трохи від цієї справи. Адже ви так давно не відпочивали. Це роман так вам дошкуляє?
— Мені дошкуляє те, що я довідався минулого тижня.
— А що ви довідалися?
— Я й сам до пуття не знаю. Як учинити, коли раптом зрозумів, що людина, якою ти завжди захоплювався, з якої брав приклад, тебе зрадила і збрехала тобі?
На мить вона замислилася.
— У мене таке вже було. З першим чоловіком. Я заскочила його в ліжку зі своєю найкращою подругою.
— І що ви зробили?
— Нічого. Промовчала. І нічогісінько не вдіяла. Це сталося в Гемптонсі, в готелі на березі океану, ми поїхали туди на вихідні з подругою та її чоловіком. У суботу надвечір я пішла прогулятися. Сама, бо мій чоловік сказав, що стомився. Повернулась я набагато раніше, ніж планувала. Зрештою, гуляти самій невелика втіха. Пішла у номер, відчинила двері магнітним ключем і побачила їх у ліжку. Він розлігся на ній, найближчій моїй подрузі. Ті магнітні ключі — просто диво, можна зайти тихенько як мишка. Вони не бачили мене і не чули. Якусь хвилю я дивилася на них, спостерігала, як мій чоловік сіпається туди-сюди, а вона скімлить, мов сучечка. Потім так само нечутно вислизнула з номера, проблювалась у вбиральні внизу і пішла гуляти далі. Повернулася за годину; мій чоловік сидів у готельному барі разом із чоловіком подруги, пив джин і реготав. Я нічого не сказала. Ми разом повечеряли. Я вдала, ніби нічого не сталося. Увечері він завалився спати, сказав, що зморився від неробства. Я знову промовчала. Мовчала півроку.