Читать «Правда про справу Гаррі Квеберта» онлайн - страница 278

— Так.

— Сталося дещо дуже серйозне. Дуже серйозне і дуже печальне, ти сумуватимеш. Коли спалахнув вогонь, мама була в своїй кімнаті й не зуміла вибігти.

— Так, я знаю. Мама померла, — сказала Нола. — Вона була огидна. І я підпалила її кімнату.

— Що? Що ти кажеш?

— Я увійшла до її кімнати, вона спала. Я подумала, що в неї дуже огидний вигляд. Бридка мама! Ох і бридка! Я захотіла, щоб вона вмерла. Тоді я взяла сірники на комоді й підпалила штори.

Батько попросив її повторити те, що вона сказала. Нола всміхнулася і повторила. Тієї миті Девід Келлерґан почув, як рипнула мостина, і обернувся. Пастор Льюїс зайшов поглянути, як почувається дівчинка, і чув їхню розмову.

Вони замкнулися в кабінеті.

— Це Нола підпалила дім? Нола вбила свою матір? — Льюїс отямитися не міг.

— Не так голосно, Джеремі! Вона… вона каже, що запалила дім, але це не може бути правдою!

— Нола одержима дияволом? — запитав Льюїс.

— Дияволом? Ні, ні! Ми з Луїзою помічали, що вона часом поводиться дивно, але нічого поганого вона не робила.

— Нола вбила свою матір, Девіде. Ви розумієте, як це серйозно?

Девіда Келлерґана трясло. Він плакав, голова його йшла обертом, думки плуталися. Його знудило. Джеремі Льюїс підставив йому кошик для паперів.

— Джеремі, тільки не кажіть нічого поліції, благаю!

— Але ж це дуже серйозно, Девіде!

— Не кажіть нічого! Богом прошу, мовчіть! Якщо поліція дізнається, Нола опиниться у виправній колонії або й не знаю де. Їй лише дев’ять років…

— То її треба лікувати, — сказав Льюїс. — У неї вселився диявол, його треба вигнати.

— Ні, Джеремі! Тільки не це!

— Треба вигнати диявола, Девіде. Це єдиний спосіб звільнити її від зла.

— Я звільнив її, — мовив пастор Льюїс. — Кілька днів намагалися ми вигнати диявола з її тіла.

— Що за маячня? — пробурмотів я.

— Знаєте що! — вигукнув Льюїс. — Звідки така недовіра? Нола була не Нола: її тілом заволодів злий дух.

— Що ви з нею вчинили? — запитав Ґегаловуд.

— Зазвичай вистачає молитов, сержанте.

— Дозвольте вгадати: цього разу їх було замало!

— Диявол сильний! Щоб упоратися з ним, ми застромили її головою в балію зі свяченою водою.

— Утоплення, — сказав я.

— Але й це не допомогло. Тоді, щоб перемогти злого духа і змусити його вийти з Нолиного тіла, ми її били.

— Ви били дівчинку? — вигукнув Ґегаловуд.

— Не дівчинку — диявола!

— Льюїсе, ви божевільний!

— Ми повинні були її звільнити! І гадали, що нам це вдалося. Та в Ноли почались якісь приступи. Вони з батьком іще жили тут, і вона стала некерована. Почала бачити матір.

— Ви хочете сказати, що в Ноли були галюцинації? — запитав Ґегаловуд.

— Гірше. Це було роздвоєння особистості. Часом вона ставала власною матір’ю і карала себе за те, що скоїла. Якось я побачив її у ванні, вона кричала. Наповнила ванну і, міцно вхопивши себе за волосся, щосили занурилась головою в крижану воду. Так більше тривати не могло. І Девід вирішив виїхати звідціля. Якомога далі. Сказав, що йому треба покинути Джексон, покинути Алабаму, що від зміни обстановки Нола згодом напевно видужає. Саме тоді мені сказали, що аврорівська парафія шукає нового священика, і Девід більше не вагався. Отак він поїхав звідси, знайшовши притулок в іншому кутку Америки, в Нью-Гемпширі.