Читать «Правда про справу Гаррі Квеберта» онлайн - страница 277
Жоель Діккер
*
— Ніколи не бачив я щасливіших людей, — казав Лью-їс. — Девід і Луїза дуже любили одне одного. Їх наче Господь створив одне для одного. Вони були чудові батьки. І Нола — надзвичайна дівчинка: жвава, чарівна. Побачивши ту родину, кортіло й самому одружитися, вони вселяли невичерпну віру в майбутнє роду людського. Таке втішне видовище. Надто у клятій Алабамі з її расизмом.
— Та все пропало, — мовив Ґегаловуд.
— Так.
— І чому ж?
Запала мовчанка. Пастор Льюїс спохмурнів. Знову підвівся і пройшовся кімнатою, бо не міг усидіти на місці.
— Нащо все це ворушити? — запитав він. — Стільки літ минуло…
— Що саме ворушити? — запитав Ґегаловуд. — Про що ви кажете?
— Пане Льюїсе, що сталося 1969 року?
Пастор обернувся до великого хреста, що висів на стіні. І сказав:
— Ми виганяли з неї диявола. Та все обернулося не дуже добре.
— Що? — запитав Ґегаловуд. — Про що ви кажете?
— Про дівчинку… Про Нолу. Ми виганяли диявола. То був жах. Гадаю, диявол глибоко проліз у неї…
— Що ви маєте на увазі?
— Пожежу… Оту нічну пожежу. Все сталося не так, як розповів поліції Девід Келлерґан. Він справді був біля парафіянки, яка відходила. І коли повернувся близько першої ночі, побачив, що дім горить. Але… як вам сказати… Все сталося не так, як він розповів у поліції.
Джеремі Льюїс міцно спав і не чув, як подзвонили у двері. Відчинила його дружина, Матильда, і відразу ж розбудила. Була четверта ранку. «Джеремі, прокинься! — казала вона зі слізьми на очах. — Біда!.. Отець Келлерґан тут… Пожежа… Луїза… Луїза загинула!»
Льюїс схопився з ліжка. Келлерґан сидів у вітальні, безтямний, страшний і заплаканий. Донька була поруч. Матильда забрала Нолу і вклала її спати в кімнаті для гостей.
— Девіде, що сталося? — запитав Льюїс.
— Пожежа… Дім згорів. Луїза загинула. Загинула!
Девід Келлерґан уже не мав сили стримуватися, він зайшовся сльозами. Його аж трясло. Льюїс налив йому велику шклянку віскі.
— А Нола? З нею все гаразд? — запитав він.
— Дякувати богові, все добре. Лікарі її оглянули. Травм немає.
Льюїс глянув на нього мокрими очима.
— О боже, яка трагедія! Яка трагедія! — він співчутливо поклав долоні йому на плечі.
— Не втямлю, що сталося, Джеремі. Я був коло парафіянки, яка помирала. Коли повернувся, дім уже горів. Полум’я охопило все.
— Це ви врятували Нолу?
— Джеремі… Мені треба щось вам розповісти.
— Що? Кажіть, не приховуйте, я слухаю!
— Джеремі… Коли я підійшов до будинку, все було в огні… Горів увесь другий поверх! Я хотів піти по дружину, та східці вже зайнялися! Я нічого не зміг удіяти! Нічогісінько!
— О боже… А як же Нола?
Девіда Келлерґана мало не знудило.
— Я сказав, що піднявся нагору, витяг Нолу, та не зміг повернутися по дружину…
— І це неправда?
— Так, Джеремі. Коли я прийшов, дім палав. А Нола… Нола сиділа на ґанку і співала.
Уранці Девід Келлерґан пішов до доньки у кімнату для гостей. Він вирішив пояснити їй, що мати померла.
— Люба, ти пам’ятаєш, що було вчора? Пам’ятаєш вогонь?
