Читать «Правда про справу Гаррі Квеберта» онлайн - страница 254
Жоель Діккер
— Так, ви й не помітите! — повторив Френсіс. — Бач, ви хочете самі працювати, а як, боронь боже, не встигнете?
— Не турбуйтеся, ще й як устигну.
— Пане Ґольдмане, — сказала мені Сандра з групи маркетингу, — нам потрібні фото: ви в процесі роботи, спільний знімок із Гаррі та світлина Аврори. А ще ваші нотатки про те, як ви писали книжку.
— Еге ж, усі ваші нотатки! — уточнив Барнаскі.
— Гаразд… ну добре… а нащо? — запитав я.
— Ми хочемо видати книжку про книжку, — пояснила Сандра. — Як ото бортовий журнал, з великою кількістю ілюстрацій. Це матиме шалений успіх, бо всі, хто купить вашу книжку, захочуть мати і її щоденник, і — навпаки. Ось побачите.
Я зітхнув.
— Вам не здається, що у мене є важливіші справи, ніж писати книжку про ще незакінчену книжку?
— Незакінчену? — істерично верескнув Барнаскі. — Негайно посилаю до вас «негрів»!
— Не треба мені ваших «негрів»! Дайте мені спокійно дописати!
— Ми написали, що Калеб плакав, ховаючи Нолу, — сказав мені Френсіс Ланкастер.
— Як це — ми написали?
— Отак. Він ховає дівчинку і плаче. Сльози крапають у могилу. Там з’являється мокра пляма. Дуже красиво, самі побачите.
— Та матері ж вашій!.. Хіба я просив вас писати красиву сцену про Калеба, який ховає Нолу?
— Ох, ні… Але пан Барнаскі доручив…
— Барнаскі? Гало, Рою. Ви тут? Гало! Гало!
— Е-е… тут я, Маркусе…
— Що це за вибрики?
— Не хвилюйтеся, Маркусе, я не хочу ризикувати: а що як ви не закінчите вчасно? Ото я і попросив їх забігти трохи вперед, про всяк випадок… Підстрахувався, та й годі. Якщо вам не сподобається їхній текст, ми його не використаємо. Уявіть, як ви не напишете вчасно! То буде наше рятівне коло!
— Добридень, пане Ґольдмане, це Річардсон з правового відділу. Ми все уважно вивчили, відповідь позитивна: ви можете називати в книжці імена реальних людей — Стерна, Пратта, Калеба. Все, про що ви пишете, є у прокурорському висновку, а його передрукували газети. Чудова відмовка, ми нічим не ризикуємо. Немає ні домислів, ні образи честі, самі лише факти.
— Вони кажуть, що ви можете додати сексуальних сцен та оргій у вигляді марень чи снів, — долучився до розмови Барнаскі. — Так, Річардсоне?
— Правильно. Втім, я вже казав про це. Ваш герой може бачити вві сні, що він має статеві стосунки, це дає змогу додати в книжку сексу, не ризикуючи, що вас потягнуть до суду.
— Авжеж, побільше сексу, Маркусе, — підтакнув Барнаскі. — Френсіс днями казав мені, що ваша книжка написана прекрасно, та їй, на жаль, бракує перцю. Нолі було тоді п’ятнадцять, а Квебертові тридцять із гаком! Додайте гостренького! Підкиньте жару! Caliente, як кажуть у Мексиці.
— Рою, ви сказилися! — заволав я.
— Ох, Маркусе, ви все псуєте, — зітхнув Барнаскі. — Кому цікаві історії про неціловану?
— Гало, Рой?
— Який іще Рой?
— Мамо?
— Маркі?
