Читать «Правда про справу Гаррі Квеберта» онлайн - страница 252
Жоель Діккер
— Нолу.
— Таж Нола вмерла!
— Так отож.
Рот стенув плечима.
— Правду кажучи, я від самого початку мав рацію. Ця дівчинка була хвойда. Давала всьому місту, а Ґольдман (так в оригіналі. —
Він цинічно захихотів.
То було вже занадто. Я схопив його за комір і притиснув до стіни, а ліктем другої руки вперся йому в горлянку. Друзки від пляшечок із парфумами розлетілися по підлозі.
— Нола змінила Гаррі життя! — заволав я. — Вона пожертвувала собою задля нього. Я забороняю вам казати всім, що вона була хвойда!
Він спробував було видертися, та нічого не міг удіяти: я чув, як він задихається й харчить. Нас оточили люди, прибігла охорона, і я його відпустив. Він був червоний мов буряк, у розхристаній сорочці.
— Ви… ви… ви навіжений, Ґольдмане! — прохрипів він. — Ви несповна розуму! Як і Квеберт! Я ж і поскаржитися можу, до речі!
— Та робіть, що хочете!
Він розлючено пішов і, опинившись на безпечній відстані, зарепетував:
— Ґольдмане, це ви сказали, що вона хвойда! Це було у ваших нотатках, правда ж? Це через вас усе!
Книжкою я хотів виправити страшне лихо, спричинене публікацією моїх нотаток. До офіційного виходу роману в світ залишалося півтора місяця. Рой Барнаскі казився і телефонував мені по кілька разів за день, щоб вихлюпнути свої емоції.
— Усе ідеально! — вигукував він під час однієї з наших розмов. — Таймінґ розкішний! Цей прокурорський висновок саме вчасно нагодився, весь цей шарварок — неймовірний успіх, адже за три місяці президентські вибори, і всім уже буде начхати на вашу книжку й на цю історію. Знаєте, інформація — це безмежний потік в обмеженому просторі. Маса інформації зростає за експонентою, та час, що їй вділяє людина, дуже невеликий, і збільшити його не можна. Переважно люди щодня присвячують новинам близько години. Вранці хвилин зо двадцять — безкоштовна газета в метро, півгодини — інтернет в офісі, і хвилин п’ятнадцять «Сі-ен-ен» перед сном. А матеріалу, щоб наповнити той відтинок часу, страшенно багато! На світі коїться ціла купа всілякого лиха, та про нього мовчать, бо обмаль часу. Не можна ж воднораз розповідати про Нолу Келлерґан і про Судан, часу бракує. Він обмежений п’ятнадцятьма хвилинами «Сі-ен-ен» увечері. Потім люди хочуть дивитися серіал. Життя — це питання пріоритетів.
— Ви цинік, Рою, — відказав я.
— Ні, що ви! Годі обвинувачувати мене у всіх гріхах! Просто я реаліст. А ви — м’який і трепетний любитель метеликів, мрійник, який вештається полями і луками у пошуках натхнення. Ви можете написати мені шедевр про Судан, та я його не видам. Бо людям на той Судан начхати! На-чха-ти! Авжеж, ви можете вважати мене мерзотником, та я лише реагую на попит. Щодо Судану всі вмивають руки, та й годі. Сьогодні всі говорять про Гаррі Квеберта і Нолу Келлерґан, і треба ловити нагоду: за кілька місяців балакатимуть про нового президента, і ваша книжка перестане існувати. Та ми продамо її стільки, що ви зможете жити на Багамах у новому будинку і тішитися життям.
