Читать «Правда про справу Гаррі Квеберта» онлайн - страница 236
Жоель Діккер
— То напис на дзеркалі зробила ваша дружина?
— Так. Гаррі Квеберт став для неї якимсь насланням. Тільки й мови було, що про той папірець. Тамара казала, що розправиться з Гаррі. Обіцяла, що незабаром усі газети вийдуть із заголовками: «
— Звідки ви знаєте? — запитав я.
Він не відразу відповів.
— Знаю. Мені… Нола сказала.
Роберт повернувся з фабрики о шостій вечора. Як зазвичай, поставив свій старенький «крайслер» на алеї, а потім, вимкнувши двигун, поправив перед люстерком заднього виду капелюх і зробив такий погляд, як ото в актора Роберта Стека в телевізорі, коли його герой, Еліот Несс, хоче втерти добрячого маку цілій розбишацькій ватазі. Він часто зволікав перед тим, як вийти з авто: повернення додому його вже давно не тішило. Іноді накидав добрячий гак, щоб відтягнути цю мить, іноді — зупинився біля ятки з морозивом. Коли він урешті покинув салон, здалося, наче з кущів його хтось погукав. Обернувся, якусь мить роззирався довкола, аж помітив Нолу, яка ховалася у рододендронах.
— Нола? — здивувався він. — Вітаю, маленька, як життя?
Вона прошепотіла:
— Пане Квінне, мені треба побалакати з вами. Це дуже важливо.
— То заходь, вип’ємо холодненького лимонаду, — так само голосно запропонував він.
Дівчинка дала знак, щоб він говорив тихіше.
— Ні, нам треба спокійну місцину. Може, сядемо у ваше авто і трохи проїдемося? Дорогою до Монберрі є ятка з гот-догами, там ніхто не заважатиме.
Роберта таке прохання дуже здивувало, та він погодився. Посадив Нолу в авто, і вони попрямували до Монберрі.
Проїхавши декілька миль, зупинилися перед дощаною яткою, де торгували навинос. Роберт узяв для Ноли смаженої картоплі та газованої води, а собі — гот-дог і безалкогольне пиво. Вони сіли за одним зі столиків, розставлених на траві.
— То що, мала? — запитав Роберт, наминаючи гот-дог. — Чому ти навіть до хати не можеш зайти і випити лимонаду?
— Мені потрібна ваша допомога, пане Квінне. Знаю, вам воно може видатися дивним, але… Сьогодні в «Кларксі» сталася одна подія, і ви єдина людина, здатна мені допомогти.
І Нола розповіла про розмову, що випадково почула години зо дві тому. Вона зайшла до пані Квінн по гроші, платню за ті суботи, що вона відпрацювала до спроби самогубства. Пані Квінн сама дозволила зайти, коли їй буде зручно. Була четверта година дня, в шинку — лише кілька мовчазних відвідувачів, а ще Дженні, яка прибирала посуд — вона сказала, що матінка у своєму кабінеті, проте не уточнила, що вона не сама. Кабінетом звалося місце, де Тамара Квінн тримала бухгалтерську звітність, зберігала в сейфі рецепти чергових страв, сварилася по телефону з невдатними постачальниками чи й просто зачинялася під будь-яким приводом, щоб їй дали спокій. То була тісна комірчина, де на постійно зачинених дверях завжди висіла табличка «Вхід заборонено». Потрапити туди можна було коридором за підсобкою, що вів до службової вбиральні.
