Читать «Правда про справу Гаррі Квеберта» онлайн - страница 237
Жоель Діккер
Нола підійшла до дверей і вже хотіла постукати, аж до неї долинули голоси. У Тамари був якийсь чоловік. Вона нашорошила вуха і почула уривок розмови.
— Він злочинець, розумієте? — казала Тамара. — Може, й сексуальний маніяк! Ви повинні щось зробити.
— А ви певні, що це написав Гаррі Квеберт?
Нола впізнала голос начальника поліції Пратта.
— Авжеж! — відказала Тамара. — Його ж рукою написано. Гаррі Квеберт аж облизується на малу Келлерґан і пише про неї порнографічну мерзоту. Ви повинні щось вдіяти.
— Гаразд. Добре, що ви мені сказали. Одначе — це незаконне вторгнення і крадіжка, тому зараз я нічого не можу вдіяти.
— Нічого не можете? То що, чекати, коли цей покидьок щось їй заподіє? Аж тоді ви зачухаєтеся?
— Я таке не казав, — заперечив Пратт. — Я наглядатиму за цим Квебертом. А поки що зберігайте цей аркуш у надійному місці. Я не можу його взяти, бо мені добряче перепаде.
— Він лежить у мене у сейфі, — сказала Тамара. — Туди ніхто не залізе, тож він не пропаде. Прошу вас, пане начальнику, зарадьте цьому лихові. Квеберт — мерзотник і злочинець! Злочинець! Злочинець!
— Не хвилюйтеся, пані Квінн, самі побачите, як тут у нас обходяться з такими людьми.
Нола почула кроки за дверми і прожогом вибігла надвір.
Нолина розповідь приголомшила Роберта. Він подумав: сердешне дівча, ото вже її ошелешило, що Гаррі пише про неї різну непристойну гидоту. Їй треба з кимсь поділитися, і вона обрала його; він повинен виправдати цю довіру, пояснити їй ситуацію, сказати, що всі чоловіки трохи дурнуваті, зокрема, й Гаррі Квеберт, і що їй передовсім треба уникати його, а якщо боїться, що він щось їй заподіє, то нехай звернеться у поліцію. Чи, може, щось уже сталося? Може, вона хоче зізнатися, що Квеберт скривдив її? Чи зуміє він, Роберт, витерпіти таке зізнання, адже дружина каже, що він навіть вечері до столу подати як слід не може? Ото жвакав він той гот-дог і думав, які ж утішні слова їй сказати, але не встиг і рота розтулити, як дівчинка заявила:
— Пане Квінне, ви повинні допомогти мені роздобути того папірця.
Роберт мало сосискою не вдавився.
*
— Одне слово, пане Ґольдмане, нема про що тут говорити, — казав мені Роберт у кутку зали в «Кларксі». — Я все міг уявити, лише не це: вона хотіла, щоб я роздобув той клятий аркуш. Вип’ємо ще пива?
— Охоче. Такого самого. Скажіть, пане Квінне, ви не проти, якщо я запишу вашу розповідь на диктофон?
— Запишете? Заради бога. Хоч раз комусь цікаво те, що я говорю.
Роберт гукнув кельнера і замовив іще два кухлі пива, а я дістав плеєр і ввімкнув його.
— Отож ви сидите біля ятки з гот-догами, і вона просить допомогти, — нагадав я.
— Так. Моя дружина ладна була на все, аби лише знищити Гаррі Квеберта. А Нола — готова на все, щоб його від неї захистити. Я до тями не міг прийти від того, яка у нас із нею балачка виходила. Тоді й дізнався, що в них із Гаррі справжнє кохання. Пам’ятаю, як вона дивилася на мене, самовпевнена, з сяйливими оченятами, а я їй: «Що? Як це —