Читать «Правда про справу Гаррі Квеберта» онлайн - страница 216
Жоель Діккер
Знайти той аркушик стало для Тамари нав’язливою ідеєю. За два дні вона перекинула догори коренем усенький дім, своє авто і навіть гараж, куди ніколи й носа не потикала. І все марно. Того ранку, коли перша зміна в ресторанчику почала розносити сніданок, вона зачинилася в кабінеті й усе, що було у її панцирному сховку, викинула додолу: до сейфа ніхто не мав доступу, аркуш не міг пропасти, це неможливо. Він має знайтися. Тамара наново переглянула папери, та його не було; вона з досадою поскладала все на місце. Тієї миті Дженні постукала у двері й, устромивши голову до кабінету, побачила матінку, до половини запхнуту в броньовану пащу.
— Мамо, що ти робиш?
— Ніколи мені.
— Ох, мамо, тільки не кажи, що ти знову шукаєш той клятий папірець!
— Не твоє діло! Котра година?
Дженні зиркнула на годинника.
— Майже пів на дев’яту.
— А нехай йому!.. Ох, я ж запізнююся!
— Куди запізнюєшся?
— На зустріч.
— На зустріч? Але ж сьогодні треба напої приймати. Ти вже й минулої середи…
— Ти ж доросла дівчинка, так? — урвала її мати. — Руки в тебе на місці, де комора, ти знаєш. Щоб поскладати ящики з колою, університетів закінчувати не треба: я певна, ти чудово впораєшся й сама. І не подумай пускати бісиків експедиторові, щоб він робив це замість тебе! Засукай рукави — ідо праці!
І Тамара, навіть не глянувши на дочку, взяла ключі від авто й пішла собі. За півгодини до службового входу «Кларксу» підкотив чималий ваговоз, і водій поставив коло дверей тяжкий піддон із ящиками коли.
— Допомогти вам? — запитав він Дженні, коли та підписала накладну.
— Ні. Мама хоче, щоб я все зробила сама.
— Діло ваше. Нехай щастить.
Вантажівка рушила, і Дженні заходилася перетягувати важкі ящики у підсобку. Їй хотілося плакати. Тієї миті повз «Кларкс» проїздив Тревіс. Угледівши її, він загальмував і вийшов надвір:
— Допомогти?
Дженні стенула плечима і, не зупиняючись, мовила:
— У тебе і так купа роботи. Я сама.
Він узяв ящик і спробував завести з Дженні розмову.
— Кажуть, рецепт кока-коли — велика таємниця, його тримають у сейфі в Атланті.
— Ти дивись, я й не знала.
Він зайшов разом із Дженні до підсобки, і вони поставили свої ящики один на один. Вона мовчала, і він вирішив продовжити розмову.
— Кажуть, кола піднімає бойовий дух вояків. Від часів Другої світової її спеціально постачають нашим солдатам, які служать за кордоном. Це я прочитав в одній книжці про кока-колу. Я просто так її читав, бо і серйозніші книжки полюбляю…
Вони знову вийшли надвір. Вона глянула йому в очі.
— Тревісе…
— Що, Дженні?
— Обніми мене. Обніми мене міцно! Мені так самотньо! Я така нещасна! Таке враження, наче в мене серце замерзло.
Він обняв її й міцно пригорнув до себе.
— Лікарю, а тепер у мене ще й дочка допитується. Сьогодні цікавилася, куди це я їжджу в середу.
— І що ви сказали їй?
— Щоб не пхала носа до чужого проса і прийняла ящики з колою! Яке її діло, куди я їжджу!
— З вашого голосу я відчуваю, що ви гніваєтеся.