Читать «Правда про справу Гаррі Квеберта» онлайн - страница 213

— Гаррі, що з тобою? — запитала вона.

— Я чекаю.

— Кого ти чекаєш?

— Нолу.

Вона не втямила.

— Ох, це страхіття яке! У місті всіх аж трясе. Цілісінький тиждень минув, і нічого. Ані сліду. Гаррі… У тебе жахливий вигляд, дивитися страшно. Коли ти востаннє їв? Я тобі зараз приготую ванну і щось попоїсти.

Не мав часу панькатися з Дженні. Треба було знайти, де ховається Нола. Рвучко, навіть трохи грубо відштовхнув її, спустився дерев’яними східцями до посипаного жорствою майданчика біля гаража і сів у авто.

— Нічого я не хочу, — буркнув він із вікна. — Ніколи мені, не заважай.

— І які ж у тебе справи? — сумно запитала вона.

— Я чекаю.

Рушив із місця й зник за соснами. Дженні сіла на сходинку і заплакала. Що дужче вона кохала його, то гострішого болю завдавало їй це кохання.

Тієї ж хвилі Тревіс Довн із дикими трояндами в руці ввійшов до «Кларксу». Він уже декілька днів не бачив її, від тієї миті, як зникла Нола. Весь ранок змарнував у лісі, з пошуковими загонами, а потім сів у патрульне авто і раптом помітив під сидінням квіти. Пелюстки зів’яли і поскручувалися, та йому раптом закортіло віднести їх Дженні. Негайно, наче життя от-от закінчиться. Він одлучився на хвилю, щоб заглянути в «Кларкс», але її там не було.

Він сів за шинквасом, і до нього відразу ж підійшла Тамара Квінн: тепер вона кидалася на кожен мундир.

— Як там пошуки? — запитала вона тоном стривоженої матінки.

— Нічого не знайшли, пані Квінн. Нічогісінько.

Вона зітхнула і глянула у зморене лице молодого полісмена.

— Ти обідав, сину?

— Е-е… Та ні ще. Взагалі я хотів побачити Дженні.

— Вона відійшла на годинку.

Налила холодного чаю і поклала перед ним паперову серветку і начиння. Потім помітила квіти й запитала:

— Це їй?

— Так, пані Квінн. Я хотів переконатися, чи з нею все гаразд. Усі ці пригоди останніми днями…