Читать «Правда про справу Гаррі Квеберта» онлайн - страница 186
Жоель Діккер
— Дякую! Велике тобі спасибі. А я, значить?..
— Ти ж знаєш, я не те хотів сказати… Ти письменник, сказати б… сучасний. Тебе люблять, бо ти молодий і динамічний… І модний. Ти модний письменник, ось що. Від тебе не чекають, щоб ти здобув Пулітцерівську премію, читачам подобаються твої книжки, бо вони їх розважають, і це теж дуже добре.
— Ти що, справді про мене так думаєш? Що я розважальний письменник?
— Не перекручуй моїх слів, Марку. Але ж ти розумієш, що публіка полюбила тебе, тому що ти… красень.
— Красень? Ще ліпше!
— Марку, зрештою, ти розумієш, про що я! Ти — носій певного образу. І я вже сказав, ти модний. Тебе всі люблять. Ти і хороший друг, і загадковий коханець, й ідеальний зять… Тож «Справа Гаррі Квеберта» матиме неймовірний успіх. Здуріти можна, книжки ще нема, а її вже вимагають! Скільки працюю, ніколи такого не бачив.
— «Справа Гаррі Квеберта»?
— Це назва книжки.
— Яка ще
— Ти сам таке написав.
— То була робоча назва! Я там під заголовком уточнив:
— А Барнаскі хіба тобі не казав? Відділ маркетингу вирішив, що це ідеальна назва. Вчора вони це обговорювали. Терміново зібралися через те витікання інформації. Вирішили: якщо так, треба використовувати цей вилив як знаряддя маркетингу, і сьогодні зранку розпочали рекламну кампанію. Я гадав, ти знаєш. Поглянь на сайті.
— Ти гадав, я знаю? Дуґу, нехай тобі! Ти ж мій агент! Ти повинен не гадати, а діяти! Ти повинен переконатися, що я обізнаний з усім, що відбувається довкола моєї книжки, матері твоїй!
Я несамовито жбурнув слухавку і кинувся до комп’ютера. Вся головна сторінка сайту видавництва «Шмід і Гансон» була присвячена моїй книжці. Там красувалася моя велика кольорова світлина, чорно-білі світлини Аврори і текст:
СПРАВА ГАРРІ КВЕБЕРТА
Того ж таки дня, о 13 годині, мало відбутися судове слухання, призначене прокуратурою за результатами графологічної експертизи. Журналісти оточили будинок суду в Конкорді. Коментатори телеканалів, провадячи пряму трансляцію, викладали на власний розсуд усі вичитані в пресі відкриття. Подейкували про можливе припинення судового переслідування; пахло добрячим скандалом.
За годину до засідання я зателефонував Ротові й сказав, що не прийду в суд.
— Що, Маркусе, ховаєтеся? — розгнівався він. — Ох, нема чого корчити незайманку! Цю книжку нам просто сам Господь послав. Із Гаррі знімуть обвинувачення, ви забезпечите кар’єру собі, а заодно і мою добряче підштовхнете: я буду вже не просто Рот із Конкорда, а той самий Рот, що про нього йдеться у вашому бестселері! Тож книжка буде якраз до речі. І насамперед — для вас. Ви ж за два роки так нічогісінько й не написали?
— Стуліть пельку, Роте! Це не вашого розуму діло!
— А ви, Ґольдмане, припиніть цю комедію! Ваша книжка здійме бучу, й ви це чудово знаєте. Ви збираєтеся пояснити всій країні, що Гаррі збоченець. У вас пропало натхнення, ви не знали, про що писати, аж ось пишете книжку, заздалегідь приречену на успіх.
