Читать «Правда про справу Гаррі Квеберта» онлайн - страница 184

«Вашингтон Пост»:

«Сенсація Маркуса Ґольдмана»

[…] Ґольдмана в його розслідуванні на кожному кроці чекали відкриття. Зокрема, він пише, що Нола Келлерґан була зіпсованою дівчинкою, що вдома з неї знущалися: її били і катували, імітуючи утоплення. Дружба і близькість із Гаррі Квебертом дали їй незнану доти впевненість у собі та змогу мріяти про краще життя.

«Бостон Ґлоуб»:

«Скандальне життя юної Ноли Келлерґан»

Маркус Ґольдман подає факти, досі невідомі для преси.

Як з’ясувалося, Нола Келлерґан була сексуальною іграшкою Е. С., могутнього ділка з Конкорда, який посилав по неї свого поплічника, наче по свіже м’ясо. Напівжінка-напівдитина, вона була об’єктом пристрасних марень багатьох аврорівських чоловіків і стала здобиччю начальника поліції, який змушував її до орального сексу. Той-таки начальник поліції згодом розслідував її зникнення.

Я втратив контроль над книжкою, ще навіть не написавши її.

Зранку в четвер, 10 червня, преса зарясніла закличними заголовками — всі газети вмістили на перших шпальтах уривки моїх записів, не закінчуючи фраз і видираючи їх із контексту. Мої гіпотези перетворилися на мерзенні висновки, припущення — на доконані факти, а міркування — на огидні оціночні судження. Мою працю подерли на клапті, ідеї розчухрали, а думки зґвалтували. Ґольдмана, письменника, який насилу починав оговтуватися після невдач і заледве знову повертався до книжок, було знищено.

Аврора прокидалася, і хвилювання охоплювало містечко: приголомшені мешканці читали і перечитували газетні статті. Телефон удома не замовкав, невдоволені дзвонили в двері, вимагаючи пояснень. У мене був вибір: або сміливо вийти на люди, або заховатися в хаті. Я вирішив таки вийти. Рівно о десятій ранку, хильнувши два подвійних віскі, подався до «Кларксу».

Відчинивши скляні двері генделика, відчув, як погляди відвідувачів уп’ялися в мене мов ножі. Серце моє закалатало, я сів за столиком номер сімнадцять, і до мене підскочила розлючена Дженні, яка сказала, що такого покидька, як я, ще зроду не бачила. Я подумав уже було, що вона зацідить мені кавником по мордяці.

— Ти що, — репетувала вона, — приперся сюди грошви зрубати на нашому горі? Паскудство всіляке про нас писати?

В очах у неї блищали сльози. Я спробував заспокоїти її.

— Дженні, ти ж знаєш, що це неправда. Ці уривки не призначалися для друку.

— Але ж це ти написав ту хріновину?

— Ці фрази видерто з контексту, тому вони такі мерзенні…