Читать «Правда про справу Гаррі Квеберта» онлайн - страница 188

Я почувався наче вві сні. Сидів на моріжку в спортивному костюмі й дивився на руїни. Просидів так цілісіньку ніч. Біля мене стояла валізка, яку пожежники врятували з кімнати; там було трохи одягу і комп’ютер.

Аж ось я почув, як підкотило авто; натовп роззяв загомонів. То був Гаррі. Його щойно звільнили з в’язниці. Я сповістив Рота і знав, що той розповів Гаррі про пожежу. Він мовчки підійшов до мене, сів на моріжку і сказав лише:

— Маркусе, що це вам у голову стрілило?

— Не знаю, що вам сказати, Гаррі.

— То й не кажіть нічого. Погляньте, що ви накоїли. Про що вже тут говорити…

— Гаррі, я…

Він помітив напис на капоті мого «рейндж-ровера».

— Авто вціліло?

— Так.

— То й добре. Бо зараз ви сядете в нього і пошуруєте звідціля під три чорти.

— Гаррі…

— Вона кохала мене, Маркусе! Вона мене кохала! І я кохав її так, як ніколи потім нікого не кохав. Нащо ви понаписували ту гидоту? Знаєте, у чому ваша проблема? Вас ніхто ніколи не кохав! Ніколи! Ви хочете писати романи про кохання, а геть не знаєте, що воно таке! А тепер їдьте. Бувайте.

— Я й не думав змальовувати Нолу так, як ото зобразили її в пресі. Вони перекрутили мої слова, Гаррі!

— То якого дідька ви дозволили Барнаскі розсилати ту гидоту в усі газети?

— То була крадіжка!

Він цинічно зареготав.

— Крадіжка? Тільки не кажіть, що ви такий наївний і вірите брехні, яку плете вам Барнаскі! Запевняю, він сам скопіював ваші нотатки і порозсилав по всій країні.

— Що? Але ж…

Він урвав мене.

— Маркусе, краще б я вас ніколи не зустрічав. Забирайтеся. Ви в моєму приватному маєтку, і більше вас тут не хочуть бачити.

Запало довге мовчання. Полісмени й пожежники дивилися на нас. Я взяв валізку, сів у авто і поїхав. І відразу ж зателефонував Барнаскі.

— Радий чути вас, Ґольдмане, — озвався він. — Щойно дізнався про Квебертів дім. Зараз у всіх новинах про це говорять. Добре, що ви не постраждали. Не можу довго розмовляти, в мене зустріч із керівництвом «Ворнер бразерс»: сценаристи вже навперебій пропонують свої послуги зі створення сценарію за вашими першими сторінками. Вони в захваті. Думаю, можна буде продати їм права за грубі гроші.

Я урвав його.

— Рою, книжки не буде.

— Що ви мелете?

— Це ж ви, так? Ви надіслали мої нотатки до газет! Ви все спаскудили!

— Ви просто флюгер якийсь, Ґольдмане. Ще й корчите з себе святого, а це мені геть не подобається! Влаштовуєте тут виставу, граєтеся в детектива, а потім казитеся з доброго дива, і все, капут. Знаєте, краще вважаймо, що у вас була жахлива ніч, і я забуду про цей дзвінок. Не буде книжки… ні, ким ви себе вважаєте, Ґольдмане?

— Справжнім письменником. Писати — означає бути вільним.