Читать «Правда про справу Гаррі Квеберта» онлайн - страница 151

Келлерґан схопився на ноги і, мов навіжений, кинувся на мене, згріб за комір із такою силою, що я від нього і не сподівався, а потім вигукнув: «Геть із мого дому!» — і потурив од себе. Я, либонь, повалився б додолу, якби Ґегаловуд не підхопив мене і не потягнув за двері.

— Ви геть сказилися, письменнику? — репетував він, коли ми йшли до авто. — Чи ви заплішений дурень? Хочете, щоб усі свідки піднялися проти вас?

— Тут не все зрозуміло, погодьтеся…

— А що тут незрозумілого? Його доньку прозвали мандрьохою, він розлютився, загалом це нормально, хіба ні? До речі, він вам замалим маку не втер. Міцний дідуган. І хто міг би подумати…

— Шкодую, сержанте. Не знаю, що це зі мною…

— А що за історія з Алабамою?

— Я вам казав: Келлерґани виїхали з Алабами й оселилися тут. І я певен, що на те була поважна причина.

— Спробую довідатися. Якщо обіцяєте надалі поводитися чемно.

— Сержанте, у нас усе гаразд? Я хочу сказати: з Гаррі знімуть обвинувачення?

Ґегаловуд пильно глянув на мене.

— Мені одне заважає, письменнику, — ви. У мене робота. Розслідую два вбивства. А у вас, здається, нав’язлива ідея: зняти з Квеберта обвинувачення в убивстві Ноли; вам наче кортить заявити на всю країну: ось бачите, він невинен, які ще можуть бути претензії до чесного писаки? Але претензії, Ґольдмане, ще ж і в тому, що він закохався в п’ятнадцятирічне дівча!

— Наче я не знаю! Я весь час думаю про це, уявіть собі!

— То чому ж ніколи про це не кажете?

— Я приїхав сюди відразу ж по тому, як вибухнув цей скандал. Ні на мить не вагаючись. Думав я передовсім про свого давнього друга, про свого брата Гаррі. Загалом, я міг би тут покрутитися кілька днів задля годиться і хутко повернутися до Нью-Йорка.

— То чому ви й досі мені тут очі муляєте?

— Бо Гаррі Квеберт — єдиний мій друг. Мені тридцять років, і в мене є тільки він. Він усього мене навчив, останні десять років він був моїм єдиним братом по розуму. Крім нього, в мене нікого нема.

Либонь, тієї миті Ґегаловуд і пожалів мене, бо несподівано запросив до себе додому повечеряти.

— Приходьте сьогодні ввечері, письменнику. Побалакаємо про розслідування, попоїмо… З дружиною познайомитеся, — і, певне, щоб не луснути від надміру чемності, докинув своїм прикрим тоном: — Узагалі, задоволена буде переважно дружина. Вона вже бозна-відколи голову мені гризе, щоб я запросив вас додому. Мріє з вами познайомитися. Якісь дивні у неї мрії.

*

Родина Ґегаловудів мешкала в затишному будиночку в житловому кварталі на сході Конкорда. Сержантова дружина, Гелена, була геть не схожа на свого чоловіка: тоненька мила жіночка. Зустріла вона мене дуже привітно.

— Мені так сподобалася ваша книжка, — сказала вона. — То ви і справді ведете розслідування разом із Перрі?

Її чоловік буркнув, що ніякого розслідування я не веду, що головний він, а я впав йому на голову, щоб життя медом не здавалося. З’явилися дві донечки, гарнюні дівчата-підлітки, чемно привіталися зі мною і зникли в своїй кімнаті. Я сказав Ґегаловудові: