Читать «Правда про справу Гаррі Квеберта» онлайн - страница 153

— Теоретично, наступного тижня.

— То незабаром про все дізнаємося.

— Я ретельно вивчив поліційний рапорт про зникнення Ноли, — помовчавши, сказав Ґегаловуд. — Той, що написав колишній начальник поліції Пратт. І там жодного разу не згадується ні Гаррі, ні Стерн.

— Дивно, адже Ненсі Геттевей і Тамара Квінн кажуть, що коли зникла Нола, вони розповіли Праттові про свої підозри щодо Стерна та Гаррі.

— Але рапорт підписав сам Пратт. Він знав і нічого не зробив?

— І що все це може означати? — запитав я.

Ґегаловуд спохмурнів.

— Що в нього теж міг бути зв’язок із Нолою Келлерґан.

— І в нього? Гадаєте, що… О господи… Начальник поліції Пратт і Нола?

— Перше, що ми зробимо завтра вранці, письменнику, це поїдемо до нього і запитаємо.

*

Вранці в четвер, 3 липня 2008 року, Ґегаловуд заїхав по мене до Гусячої бухти, й ми вирушили до Пратта додому, на Маунтін-драйв. Двері нам відчинив сам Пратт. Спершу він побачив лише мене і привітно сказав:

— Пане Ґольдмане, яким вітром вас занесло сюди? Подейкують, ви провадите власне розслідування…

Я почув, як Емі спитала, хто прийшов, і Пратт відказав: «Це Ґольдман, письменник». Потім помітив Ґегаловуда і буркнув:

— А, то це офіційний візит…

Ґегаловуд кивнув.

— Лише кілька запитань, — сказав він. — Розслідування застряло, і нам бракує певної інформації. Гадаю, ви розумієте.

Ми посідали у вітальні. Емі Пратт зайшла привітатися. Чоловік звелів їй не розводити теревенів, а йти поратися в садок; вона мовчки наділа капелюха і пішла давати лад гарденіям. Та сценка могла би видатися кумедною, якби не раптове напруження, що зависло у вітальні.

Я надав змогу вести допит Ґегаловудові. Він був путній полісмен і, попри зачаєну агресивність, добре знався на людській психології. Спершу він поставив декілька несуттєвих запитань, а потім попросив Пратта пригадати низку подій перед зникненням Ноли Келлерґан. Та Праттові швидко урвався терпець, і він заявив, що 1975 року вже писав рапорт про розслідування, тому нам залишається тільки прочитати його. І тоді Ґегаловуд пішов у наступ.

— Правду кажучи, читав я ваш рапорт, і він не переконав мене. Знаю, наприклад, що Тамара Квінн розповідала вам про зв'язок Гаррі та Ноли, але в справі про це — жодного слова.

Пратт не дав збити себе з пантелику.

— Авжеж, стара Квінн приходила до мене. Казала, що знає про захоплення Гаррі Нолою. Та в неї не було доказів, і в мене теж.

— Неправда, — втрутився я. — Вона показувала вам списаний рукою Гаррі аркуш, що недвозначно свідчив проти нього.

— Показувала, один раз. А потім той аркуш зник! У неї нічого не було! І що я мав робити?

— А Елайджа Стерн? — запитав Ґегаловуд, вдавши, ніби змилувався над ним. — Що ви знаєте про Стерна?

— Стерн? — перепитав Пратт. — Елайджа Стерн? А він тут яким боком?

Ґегаловуд взяв гору. Заговорив дуже спокійно, проте безапеляційно.

— Облиште цю комедію, Пратте, я все знаю. Знаю, що ви провадили слідство не так, як зобов’язані були вести. Знаю, що після зникнення дівчинки Тамара Квінн ділилася з вами підозрами щодо Квеберта, а Ненсі Геттевей розповіла про сексуальні стосунки Ноли з Елайджею Стерном. Ви повинні були затримати Квеберта і Стерна, повинні були принаймні допитати їх, здійснити обшук у них удома і занести все це до рапорту. Але ви цього не зробили! Чому? Чому, скажіть? Адже мали вбиту жінку і зниклу дівчинку!