Читать «Правда про справу Гаррі Квеберта» онлайн - страница 106
Жоель Діккер
Пінкас усміхнувся, показуючи, що не має лихих намірів.
— Здається, вас ніхто не знає, Гаррі. Я зв’язався з видавництвом, що видало вашу книжку… Хотів замовити ще кілька примірників… Я не знав, що то за видавець, гадав, це я невіглас… Аж виявив, що то друкарня в Брукліні… Я їм телефонував, Гаррі… Ви надрукували книжку власним коштом…
Гаррі зашарівся й похилив голову.
— То ви все знаєте… — прошепотів він.
— Що знаю?
— Що я брехун.
Пінкас приязно поклав йому долоню на плече.
— Брехун? Аж ніяк! Не кажіть дурниць! Я читав вашу книжку, мені вона дуже сподобалася! Тим-то й хотів я замовити ще. Чудова книжка, Гаррі! Хіба обов’язково мати славу, щоб бути хорошим письменником? У вас величезний талант, я певен, про вас незабаром знатимуть усі. Хтозна, може, та книжка, що ви зараз пишете, буде шедевром.
— А що як не пощастить?
— Вам пощастить. Я знаю.
— Дякую, Ерні.
— Не дякуйте, це щира правда. І не хвилюйтеся, я нікому нічого не скажу. Це залишиться поміж нами.
О третій пополудні Тамара Квінн усадовила чоловіка на ґанку — в костюмі, з сигарою в зубах і келихом шампанського.
— Тільки не метушися! — суворо звеліла вона.
— Кицюню, таж мені сорочка коле.
— Замовкни, Бобусику! Це дуже дорога сорочка, а дорогі речі не колються.
Кицюня придбала нові сорочки в одній із центральних крамниць Конкорда.
— Чому я не можу вбирати інших моїх сорочок?
— Я ж тобі сказала: не хочу, щоб ти вдягав свої старі заяложені лахи, коли до нас прийде великий письменник!
— І мені не подобається смак цієї сигари…
— Іншим боком візьми в зуби, телепню! Ти її не тим кінцем устромив. Хіба не бачиш, он кільце біля головки?
— Я думав, то ковпачок.
— Ти геть нічого не тямиш у
— У
— Так зветься щонайвища розкіш.
— Я й не знав, що можна казати «
— Та ти, бачу, нічогісінько не знаєш, бідолашний мій Бобусику. Гаррі має прийти хвилин за п’ятнадцять, постарайся мати гідний вигляд. І вразити його.
— І що мені робити?
— Замислено кури сигару. Як великий бізнесмен. А як він забалакає до тебе, відповідай зверхньо.
— А як це — зверхньо?
— Чудове запитання. Якщо ти дурний мов ступа і геть нічого не тямиш, то поводься ухильно і відповідай запитанням на запитання. Якщо він тебе запитає: «Ви були за чи проти війни у В’єтнамі?» — відповідай: «Якщо ви ставите таке запитання, то, певне, маєте з цього приводу власну думку?». І тут — раз! — наливаєш йому шампанського. Оце називається відвернути увагу.
— Добре, кицюню.
— Не підведи мене.
— Добре, кицюню.
Тамара повернулася до хати, і Роберт з досадою вмостився в плетеному кріслі. Йому огидний був цей Гаррі Квеберт, цей буцімто незрівнянний письменник, який, судячи з усього, корчить із себе неабияке цабе. І гидко було йому дивитися на дружину, яка влаштовує довкола нього шлюбні танці. Він слухався її тільки тому, що вона пообіцяла: сьогодні ввечері він зможе побути її Робертом-Кабанчиком і навіть спати в її кімнаті — у подружжя Квіннів були різні спальні. Зазвичай вона раз на три-чотири місяці погоджувалася віддатися йому, найчастіше після довгих слізних благань, та права спати з нею його позбавили вже давно.