Читать «Правда про справу Гаррі Квеберта» онлайн - страница 105

Того дня, коли я, збираючи матеріал для книжки, приїхав на озеро, дітлахи зловили жабу — певне, останню мешканку цього ставка, — і смикали її за задні лапи, намагаючись їх відірвати.

Ерні Пінкас казав, що те озеро — пречудова ілюстрація людського занепаду, що охопив Америку і весь світ. Тридцять три роки туди майже ніхто не ходив. Дістатися до водойми було нелегко: треба було покинути авто на шосе, перетнути гай, а потім іще з півмилі продиратися крізь високу траву і кущі шипшини. Та результат вартував тих зусиль — перед тобою поставало розкішне озеро, всуціль укрите рожевим квітом латаття та ще й облямоване великими плакучими вербами. У прозорій воді шугали зграйки золотавих окунців; на них пантрували сріблясті чаплі, які непорушно стовбичили в очереті. Був навіть клаптик пляжу з сірим піском.

Туди і подався Гаррі, ховаючись від Ноли. Тут він і перебув суботу, 5 липня, коли вона лишила перший свій лист під дверми його дому.

Субота, 5 липня 1975 року

Він приїхав до озера пополудні. Ерні Пінкас уже чекав його, влігшись на березі.

— Прибули-таки? — запитав Пінкас. — Просто диво, що ви не в «Кларксі».

Гаррі всміхнувся.

— Ви стільки розповідали мені про це озеро, що я не міг не приїхати.

— Гарно, правда ж?

— Неймовірно.

— Оце вона, Гаррі, Нова Англія. Заповідний рай, і це мені в ній і подобається. В інших місцях завжди щось будують і бетонують. А тут інша річ: закладаюся, що за тридцять років цей куточок залишиться такий, як є.

Скупавшись, вони посідали обсохнути на сонці і заговорили про літературу.

— До речі, про книжки. Як рухається ваш роман? — запитав Пінкас.

— Ох!.. — скрушно відказав Гаррі.

— Не зітхайте так сумно, я певен, усе буде дуже добре.

— Та ні, як на мене, все кепсько.

— Дайте прочитати, я вам висловлю об’єктивну думку, обіцяю. Що вам не подобається?

— Усе. Нема натхнення. Не знаю, як розпочати. Здається, я сам не тямлю, про що пишу.

— А сюжет який?

— Історія кохання.

— А, про кохання… — зітхнув Пінкас. — То ви закоханий?

— Так.

— Непоганий початок. Скажіть, Гаррі, ви не дуже скучили за життям у великому місті?

— Ні. Тут мені добре. Мені потрібен був спокій.

— А що ви, власне, робите у Нью-Йорку?

— Я… ну, я письменник.

— Гаррі… — Пінкас на мить затнувся. — Не ображайтеся, але я розмовляв з одним приятелем, ньюйорківцем…

— Та й що?

— Він сказав, що вперше про вас чує.

— Не всі ж мене знають. У Нью-Йорку сила-силенна людей.