Читать «Помста Перса Дарія, або Скіфо-перська війна» онлайн - страница 86

— Перс загубив багацько коней.

— Перс ослаблений. Його легко скубти.

— Чого зволікаємо? Переправляймося через річку.

– Іданфірсу, наші стріли і мечі просять крові. Веди нас на ворога, допоки він близько!

Цар царів доводив горлопанам:

— У нас нема кораблів. Ми не зможемо швидко переправитися.

Підскочила Савроматка, мовби сиділа на пружині.

— Широкий Танаїс савромати щасливо долають за допомогою волячих бурдюків. На бурдюках перепливемо також Істр, — верещала.

— Така переправа займе багато часу, — зауважив Євстафій.

Обабіч цариці виросли Гелон з Будином. Вожді дружно підтримували пропозицію цариці.

Шаман вимогливо калатав дзвінком.

— Закликаю тверезо оцінити ситуацію, — втихомирював збори Іданфірс. — Звичайно, ми уміємо на бурдюках переправлятися через широку річку, нам під силу догнати ворога. А що далі? Згоден, що Перс після двох переходів через пустиню ослаблений. Але в цілому військо Дарія сильне. Числом боєздатних людей наші царства йому вступають. Вважаю, що до відкритого бою ми не готові.

Вожді стояли на своєму. Вимогливо кричали:

— Для чого затівати відкритий бій?

— Відкритих боїв ми взагалі уникаємо. Нас задовольняють наскоки і грабунки.

Іданфірс сплюнув. Кинув першому раднику:

— Знову своєї.

— Походи в чужих землях завжди проходять тяжко. Добро, яке візьмемо, не виправдає зусиль. Не забувайте, тамтешні племена перешкоджатимуть нам вільно рухатись, — переконував збори Євстахій.

Вожді продовжували галасувати, хоча й не так вимогливо.

Підняв руку Скіфарб, прохаючи слова. Із його черепа, лискучого від поту, випирали два бугри, схожі на роги. Люди здригнулися від полум’я, яким дихали розкосі, мов у рисі, очі ратеводи. Всі зачаровано дивилися на Скіфарба. Ось герой, походи з яким завжди приносять багату здобич.

— Хочете отримати нагороду за перемогу над Персом?

— Хочемо! — хором відповіли вожді, а за ними — натовп.

– І ви її отримаєте. Уже взавтра у ваших казанах булькатиме вариво із жирних баранів. Кожен із вас прижене череду ситих овець і биків. Сакви ваших людей розпухнуть від добра, яке справедливо належатиме їм.

— Веди нас у похід, ратеводо! — надривно кричали вожді.

— Веди нас, Скіфарбе! — ревів натовп, який зім’яв охоронців і підійшов впритул до вождів.

– І я вас поведу, — виголосив Скіфарб. — Кажіть, кого першого карати. Невра? Тавра? Андрофага? Меланхлена? Чи зарозумілого Агафірса, що одного коріння з Персом?

— Агафірса! Агафірса! — кричали в один голос.

— Названі царі не підтримали нас. Але вони взнають силу нашого гніву. Смерчем пройдемо крізь їхні володіння, залишаючи жар і попіл. Помста і тільки помста керуватиме нами в поході, — підсипав жару Скіфарб.

— Помста! Ми прагнемо помсти! — лютував натовп до нестями, до самозабуття.

Шаман калатав і калатав дзвінком. І тільки з поваги до Іданфірса, котрий підвівся, люди притихли. Цар царів виголосить остаточне слово.