Читать «Помста Перса Дарія, або Скіфо-перська війна» онлайн - страница 84

— Давай кораблі! — натужно ревів єгиптянин.

З другого боку спалахували смолоскипи. Долинав стукіт багатьох молотів.

Перси радісно шуміли: іонійці наводять переправу.

Ось з нічного мороку виплив один корабель, за ним другий. Мишко з цікавістю спостерігав, як-то моряки прив’язували канатами прийшлі кораблі до тих, що вже створили наплавний міст, як-то слали між ними дошки для переходу.

Деякі вояки не витримали напруження — кидалися у воду, пливли назустріч кораблям. Далі хапалися за весла і борти, самотужки дерлися нагору.

Нарешті моряки прив’язали до мосту останнє судно. З нього опустили ребристі дошки, що лягли на прибережну смугу.

Дошками зійшов другарій усіх кораблів — усміхнений Гістіей. Грек доземно вклонився Дарію. Широким жестом запросив головнокомандуючого військами першим ступити на корабель. Але Дарій розпорядився, щоб піднімалися його найближчі помічники та члени його почту.

Посіпаки, штовхаючи один одного, кинулися до корабля. Хтось із ослаблених спіткнувся і впав. Ніхто його не підняв. Ступали прямо на бідолаху, топталися по ньому. Кожен переймався одним: спасти власну шкуру.

Тим часом моряки мовчки відновили на березі ями. Встановили в них стовбури дерев, які прихопили з собою зі судна. Засипали стовбури землею, трамбували її. Останній корабель моряки прив’язали канатами до цих стовбурів. Тепер від хитавиці, яку створять під час переходу люди, тварини і гужовий транспорт, міст від берега не відійде.

За царським почтом на рятівний міст рушили безсмертні.

Прості воїни пересварилися між собою, бо ж кожен пнувся наперед. Вони страшенно нервували: Скіф будь-якої хвилини з’явиться на березі. Людський гамір перекривали охриплими голосами наглядачі за переправою, що наводили порядок.

У цій веремії сиротами почувалося двійко хлоп’ят, що трималися за руки. У їхніх очах стояли сльози. Біля хлопчиків призупинився Дарій. З ходу звернувся:

— Михайле, пам’ятаєш? Ти під моїм крилом. Як вдячний і щедрий цар, я виконаю будь-яке твоє бажання.

В уяві Мишка повстав сумовитий образ матері.

— Хочеш залишитися зі Ксерксом? Тоді сміливо ступай на міст, — припрошував широким жестом Дарій.

Поки Мишко вагався, обвітрене личко Ксеркса світилось у променях вдячної усмішки.

— Ти, хлопчику, ще не бачив світ, — швидко говорив Дарій, а зором слідкував за всім, що відбувалося на березі. — Персія — казково багата країна. У нас чудові палаци, бібліотеки, в яких зберігаються глиняні таблички з письменами. Є тінисті садки й виноградники, плодоносні поля. Ти будеш їсти вишукані страви, відпочиватимеш на килимах та замшевих подушках. Тебе виховуватимуть наставники у величі та ніжності. Ти станеш освіченим. Коли навчишся чистописанню, то дійдеш до вищої досконалості.

Усе ж Мишко знайшов у собі сили протистояти описаним принадам.

— Я скучив за мамою. Я залишаюсь, — тихо сказав.

— Що ж, людина сама обирає свою долю, — відповів Дарій, слідкуючи за переправою.

— Ходімо, Ксерксе, — мовив Артабан і простягнув руку племінникові.

У Мишка щось обірвалося всередині. Названий брат від нього віддалявся. Від розпачу Мишко криком кричав. У собі.