Читать «Помста Перса Дарія, або Скіфо-перська війна» онлайн - страница 87

— Тому, хто кине грудку, відплатою буде камінь, — повчали нас діди. Перс порушив спокій Степу, що є нашим спільним житлом. Озброєним походом він образив нас. Скіф змиває образи тільки кров’ю. Я Іданфірс, син Савлія, цар усіх скіфських царів, заявляю: Скіф занесе над Персом спис свого шаленого гніву. Мідо-Перська імперія ляже під копитами наших невтомних коней. Кров зі своїх мечів ми знімемо волоссям дружин Дарія. Ви чули: дружин у Дарія чотириста? Ге? Сини Дарія стануть вашими рабами. Так буде. Адже Скіф додержується закону своїх предків: кров проливає і хвалиться цим. А сьогодні я оголошую війну сусіднім племенам і царствам. Вони вели себе зарозуміло, не підтримали нас у священній війні.

— Слава Скіфії! — на високій ноті вклинився Фанагор.

Грек передихнув і ще гучніше крикнув:

— Слава Великій Скіфії!

— Слава Великій Скіфії! — ревів натовп.

Закалатав дзвінок. Люди стихли. Звівши над головою руки, Іданфірс клявся:

— Перед небом, перед сонцем, перед землею і водами оголошую: Велика Скіфія, мов степовий шуліка, розправляє крила над усіма просторами. Товариші! Перемога за нами! Хвала Гестії! Хвала Папаю! Хвала Аресу! Хвала Гойтасиру!

Мишко незмигно дивився на Іданфірса. Цар царів, одягнений у світло-сірий костюм, нагадував шуліку. Великого хижого птаха з родини яструбових. Картину доповнювали його сріблясті відстовбурчені брови, пухнаста борода, що сягала грудей, та товстий гачкуватий ніс.

— Хвала Гестії! Хвала Папаю! Хвала Аресу! Хвала Гойтасиру! Хвала Іданфірсу! — кричали вожді, кричав натовп, підкидаючи вгору башлики.

Люди обнімалися, цілувалися, зі сльозами на очах вітали один одного з перемогою.

Іданфірс розкланявся на всі боки. Нарада завершилася.

Мишко відкрито пригорнувся до батька.

— Коли я буду з мамою? — питав, зазираючи батькові у вічі. — Я скучив за мамою.

— Ой, синку, гадаю, не скоро.

Хлопчик відвів очі. Його серце стискалося від суму.

— Не переживай. Марійка у безпечному місці. Наша родина неодмінно збереться докупи. Я стурбований іншим.

— Чим?

— Перемога надихнула скіфів до нових подвигів, піднесла їхній дух. Вони прагнуть крові, рвуться помститися тим, хто не підтримав їх під час скіфо-перської кампанії. Та ти в цьому й сам переконався.

— Але ж Дарій пішов. У Степу знову тихо. Війна закінчилася.

— Для кочівників війна ніколи не закінчується. Війна — це спосіб їхнього життя. Скіфи існують за рахунок пограбувань, нападів на осілих, їхні поселення. Передбачаю: зіткнення з сусідніми племенами будуть жахливими. А я мушу супроводжувати Іданфірса. Тобі ще рано бачити людську жорстокість. Я дуже хвилююся за тебе. Напередодні спілкувався з Фанагором. Мій побратим повертається до себе, у Сіднік. А ось і він…

До батька з сином підійшов Фанагор.

— О, радий, радий тебе, Мишо, бачити! — привітався грек.

Хлопчик притулився до батькового побратима. Не втримався і цмокнув його у жорстку щоку.

— Ви стали близькими, — із задоволенням відмітив Євстафій.

— Ми зійшлись у стані Дарія. Фанагор тоді приніс дари від скіфів, — охоче пояснив хлопчик.

Він ще не знав, що саме його батько, якому були відомі акторські здібності брата, порадив Іданфірсові відправити грека з ризикованою місією у стан Дарія.