Читать «Помста Перса Дарія, або Скіфо-перська війна» онлайн - страница 53

— Так, брати, — підтвердив Ксеркс.

Мишко підшморгнув. Попри неприємні моменти, він дорожив дружбою зі Ксерксом. Ксеркс сміливий. Зі Ксерксом рахуються навіть воєначальники.

— Вір мені, брате, — запевнив Мишко названого брата.

Витер рукавом сльози і миттєво придумав собі обов’язки:

— Я буду твоїм охоронцем.

– І я, — відразу зметикував Аман.

Веселка давно розійшлася. А троє хлоп’ят вдивлялися в блаватну глибину. Вони зрозуміли, що небо не пуста ємкість. Небо — помешкання суворих, але справедливих жителів.

Глава четверта

Ксеркс — верховода

Мідо-перське військо зупинилася на короткий перепочинок. Воєначальники підтягували колони, що розійшлися на кілька днів шляхом, і концентрували їх навколо ставки Дарія.

Лазутчики доносили: ватаги кочівників снують неподалік. Їхня чисельність з кожним днем зростає, а сили прибувають. Новина підбадьорювала персів, вселяла надію на швидке завершення кампанії. Воєначальники наказували воякам, щоб були готові до великої сутички, гострили на каменях списи і мечі, лагодили взуття і одяг.

Вечорами біля багать, розведених із сухих кізяків та кущиків перекотиполе, перси гомоніли про одне: супротивник збирає сили для вирішального бою. Воїни прислуховувались до бойових сурм. І з досадою спльовували — не звучало в них очікуваних мелодій. Ворог затаївся, не виходив із засідки, зволікав щодо відкритого бою.

Хлопчаки, яких звела війна, тепер нерозлучні. Верховодив групою Ксеркс. І не тому, що його батько — цар царів і головнокомандуючий величезного війська. Ксеркс сміливий і наполегливий, чого бракувало Мишкові. Їв і спав він мало, чим вельми грішив лінькуватий Аман. А ще Ксеркс невтомний.

Хоча, якщо бути відвертим, то не так і важили позитивні риси царевича. Насправді, Михайлик його боявся. Аман, підозрював Мишко, теж царевича боявся. І що робити боягузам? Звичайно, покірно виконували всі забаганки верховоди й не суперечити йому. Не суперечили вони, коли Ксеркс наказав свою групу переодягти. Наслідуючи батька-царя, сам вбрався у шовкові штани і узорчатий халат, а на голову наклав білий тюрбан. Гордовито походжав у новій вдяганці, коли його охоронці з інтересом себе оглядали.

Мишко уважно вивчав шкіряну кірасу, передні і задні поли якої навхрест перетинали ремені. На місці перетину кріпилася кругла, відполірована до блиску, бляха. Її призначення, здогадався Мишко, — охороняти воїна від пробивних стріл, уколів списа та ударів меча. А от з головним убором у хлопчика вийшла заминка. Він дорожив старим ковпаком, який прикрашала металева пластина з вовком, скрученим бубликом. Тремтячим голосом просив у верховоди дозволу залишити старий ковпак. Ксеркс великодушно дозволив.

Про те, що одяг класний, Мишко пересвідчився, коли перевів зір на Амана. Вайлуватий хлопчина тепер виглядав красенем.

Штанини хлопчики заправили у ботфорти — високі, шнуровані чоботи. До ременя, що туго оперізував стан, кожен припасував ніж і топірець.

Обов’язки хлоп’ят не обтяжували. Батьки, вчителі, вихователі не стояли над ними. Тобто ніхто їх не учив, не виховував, а головне — не обмежував їхньої свободи. Від ранку до вечора хлоп’ята займалися своїми справами. Для забав шукали пригод. Все кудись мандрували. Пішки або на конях. Ну й страху же вони набрались, коли забрели у табір безкінної голоти. Виглядали ці страхітливо. З кудлатими головами, босі. Тіло брудне, з бурими виразками. Голота не мала наметів, щоб сховатися від жорстокого, як скіфська зброя, сонця. Сильніші серед них опівдні заривалися в землю. Тоді стирчали лише голови, опухлі від високої температури. Вкрай розслаблені сиділи за дерев’яними щитами і не переставали чухатися. Зривали струпи, під якими ятрились рани, і бурмотіли прокляття. Тяжко хворі лежали горілиць, не маючи сил звести руку, щоб прогнати мух.