Читать «Помста Перса Дарія, або Скіфо-перська війна» онлайн - страница 48

Лідія Гулько

Однак сидіти самому, навіть на зручних подушках, сумно. Мишко і совався, і роззирався. Але не знав, як себе розважити. Він прислухався. Монотонний гул стих, тепер звучали окремі голоси.

— Нахаба. Негідні речі назвав дарами.

— Приніс смердючі трупи дрібних тварин.

— Поступок владики вельми благородний. Відпустив його. А належало би підняти на списи.

— Чому гаркавого, явно хворого на голову, допустили до владики?

Враз запала тиша. Невдовзі долинув голос Дарія:

— Моя думка така щодо дарів. Скіфи віддають себе мені, царю Мідо-Перської імперії, свою землю і свої води. Хіба не зрозуміло? Миша живе в землі. Вона харчується зерном, як і людина. Жаба — у воді. Пташка нагадує коня. А п’ять піднесених стріл означають, що скіфи віддають мені свою військову міць.

Після виступу Дарія довго лунали схвальні вигуки. На останку їх накрив клекотливий голос:

— Дозволь, царю, висловити свою думку.

— Дозволяю, говори, воєводо Гобрію.

— На мою думку, негідні дари означають: якщо ви, перси, не полетите в небо, як пташки, не сховаєтеся в землі, як миші, або не скочите в болото, як жаби, то ви взагалі не повернетеся додому. Вас вразять наші стріли.

Зчинився страшенний галас. За окремими вигуками Мишко зрозумів: воєначальники підтримували Дарія і звинувачували у легкодухості воєводу Гобрія.

Напруженим слухом Мишко розрізнив старече зітхання. Хлопчик метнувся до опочивальні.

Урок Даниїла

Мишко пригадав, що вів себе нечемно, навіть кричав на дідуся, тому почувався мулько.

— Дитинко, чому знітилося твоє серце? — спитав Даниїл.

— О, дідусю, пробач мені.

Він кинувся до старого, обняв його і поцілував.

Даниїл посадив його поруч. Хлопчик завмер: дідусь якось загадково на нього поглядав. Хлопчик здогадався, що дідусь хоче сказати йому щось важливе. І він не помилився.

— Прихили душу свою, дитинко, а не тільки вухо, до слів, що зійдуть з моїх вуст. Не все ти зараз зрозумієш, але постарайся мої слова запам’ятати. Небо зобов’язало мене опікуватися тобою, дати тобі на початку дороги добру науку, — почав урочисто старець.

— На початку дороги? Дороги додому? — радісно стрепенувся хлопчик, вихопивши з потоку слів йому потрібні. — Я поверну перстень і перекинусь назад: у свій час і своє рідне село?

— Тебе найбільше непокоїть думка: чи повернешся на батьківщину, в Криве Озеро? — засміявся в широку бороду Даниїл.

— Найбільше, — признався Мишко.

— Заспокойся. Ти повернешся, але іншим.

– Іншим? Комахою? Слимаком? — злякався хлопчик.

— Розважливим, мужнім, справедливим і поміркованим.

Мишко гучно відпустив повітря. Перспектива повернутися у двадцять перше століття у вигляді комахи чи слимака його не на жарти злякала.

— Прошу, повтори чесноти, які щойно я назвав, — голосом учителя велів Даниїл.

— Я повернуся додому сміливим, — бадьоро почав втішений хлопчик.

Даниїл помітно розхвилювався:

— Запам’ятай: із усіх чеснот найбільше важить розважливість. Здатністю розважливо поступати людина відрізняється від тварини. Перш ніж дати комусь згоду чи почати діяти — подумай. Це вбереже тебе від прикрощів, а то й біди. А уже на другому місці стоїть… ні, не сміливість, а мужність.