Читать «Помста Перса Дарія, або Скіфо-перська війна» онлайн - страница 14

Цар агафірсів зігнорував гостре запитання. Як і решта прибулих, він нахабно реготав:

— О, швидше б на ваших кістках станцювати!

Шумувала кров у скронях скіфів і гарячою хвилею обпікала всі члени. О, як вони прагли крові. Як поривалися, дико скрикнувши, занести меч над головою пересмішника. А потім до повного забуття, до хмільної радості мстити за образу, мстити…

Спохмурнів вид Іданфірса. Зморшки, як зламані стріли, спотворили його чоло. Вигукнув цар усіх скіфських царів, вкладаючи в слова усю біль і стурбованість:

— Товариші-сусіди, забудьте старі кривди. Нуже, сідаймо тісним колом на одному килимі. Конче потрібно домовитись, як мечами зустріти ворога.

І знову мудрі слова стекли, як вода з долоні.

Першим до виходу рвонув Невр. За ним поспішили інші. І, як змовилися, всі ставили на поріг ногу. Непокоїли мертвих духів свого сусіда і відкрито зневажали його — живого.

Саміт однодумців. Скіл

Погаласувавши, скіфи всідалися. Люб’язно пропонували Гелону, Будину і Савроматові, котрі лишилися, займати більш почесні місця, ближче до вогнища. Слуги піднесли до Іданфірса дерев’яний столик, стільниця якого мала вигляд прямокутного блюда. На стільниці лежала засмажена голова вола із виваленим язиком — страва, приготовлена для богів. Іданфірс засунув топірець за ремінь. Натомість із піхов вихопив короткого і гострого, як бритва, меча. Розмахнувся — і садонув його у жертовне м’ясо. Підняв волячу голову над собою. З опущеними очима на розпів затягнув:

— О, милостиве небо, благослови наші схилені голови. О, грізний Арею, подателю достатку, впурхни в біле шатро щасливою пташкою. Хай добробут, сила й успіх на війні ніколи не покидають нас.

Присутні пошепки повторили слова короткої молитви.

Іданфірс обережно поклав на столик жертовну голову з виваленим язиком і провів кінчиками пальців по своїй сріблястій бороді. Потім зі зосередженим видом рубав голову на кавалки. Жирніші кидав у вогонь, а менш жирні швиргав гостям. При цьому монотонно промовляв:

— Жертовного м’яса скуштуйте… Жертовного м’яса скуштуйте…

Раби забігали за спинами гостей із повними чашами. Скіфи спершу хлюпали напій на землю, далі обережно дули на піну. Зі заплющеними очима тягнули напій в себе. Насолоджувалися його прохолодою і смаком. Передавали чашу сусіду, нижчому за чином чи віком.

Дехто, користуючись нагодою, вибрав собі товариша для побратимства. Зокрема, Євстафій з Фанагором. Чоловіки опустили ножі в наповнені вином чаші. Кожен провів лезом ножа по руці, а кров зібрав у свою чашу. Ось наступив завершальний етап побратимства. Чоловіки переплели правиці й приклали вуста до чаші. Але не своєї, а товариша. Випили чарівний коктейль до дна, до краплинки. І, нарешті, апогей обряду. Євстафій з Фанагором знімали піну з вусів. Били один одного по спині й, задоволені своїм вибором, реготали. Відтепер вони побратими. Радітимуть успіхам один одного і допомагатимуть у разі біди.

У білому шатрі гомінко. Шматочки м’яса та жиру господарі брали трьома пальцями і клали їх у рот гостям. Підносили їм до вуст і свої чаші. Розпарені наїдками та напоями, чоловіки час від часу кидали позирки на старшого.