Читать «Поле битви — Україна. Від «володарів степу» до «кіборгів». Воєнна історія України від давнини до сьогодення» онлайн - страница 93

Спочатку війська розташувалися на пагорбах, частина яких (з боку союзників) була поросла лісом. Супротивників розділяла неглибока долина зі струмком. Лицарство шикувалося у «клини» — в перших рядах найсильніші, краще озброєні, зі списами, всередині — стрільці-арбалетники, які під час бою повинні були вражати ворога, стріляючи поверх голів тих, хто б’ється попереду. Підтримана зливою стріл навальна атака важкоозброєної лицарської кінноти мала на меті розірвати шикування супротивника, якого по тому слід було оточити та знищити — окрім тих, кому пощастить втекти з поля бою. Усе вирішували згуртованість, якість зброї та коней — і, звичайно, наявність резервів у полководців.

Попереду орденське військо виставило бомбарди, два залпи яких відкрили битву. Пороховий дим оповив поле, однак кам’яні ядра не завдали особливої шкоди війську союзників. На лівому крилі навпроти хоругов Корони Польської вишикувалися орденські під проводом великого комтура Куно фон Ліхтенштейна. Позаду, у резерві, розташувався сам Верховний магістр — він залишив при собі 16 хоругов резерву, майже третину війська. На правому крилі князю Вітовту з його литовськими хоругвами протистояли найкращі війська Ордену під проводом маршала Пруссії — Фрідріха фон Валенрода. Серед них була хоругва «гостей», під прапором Святого Георгія, сформована із лицарів, які прибули з різних країн Європи. Ось як описано цю частину бою у «Cronica conflictus», написаній по гарячих слідах подій:

«…Коли вже обидві армії, як королівська, так і Вітовта, зійшлися і билися з усіма загонами ворога — а більша частина прусів з відбірних своїх загонів була вишикувана проти людей князя Вітовта, хоругви Святого Георгія і хоругви нашої передньої сторожі — зустрілися… у одній долині таким чином, що супротивник з пагорба, а наша сторона також із пагорба взаємними ударами одна одну вражати почали. На цьому місці після битви зі списів, які тоді були зламані, з тієї причини, що ноги коней зіпхнули туди з вершин обох пагорбів зламані ратища, які не могли… втриматися на пагорбах, так що виглядали, як монолітний рукотворний міст з цих списів…»