Читать «Поле битви — Україна. Від «володарів степу» до «кіборгів». Воєнна історія України від давнини до сьогодення» онлайн - страница 91

У XVІ ст. на сцену виступає легка артилерія, призначена для захисту фортець або табору, а також для польового бою. До неї належали два види гармат відносно невеликого калібру: довголюфові тарасниці, можливо, звані так тому, що їх часто розміщували на терасах на стінах замків, або ж, згідно з іншою гіпотезою, тому, що їх у бою захищали рухомі щити з дошок, звані тарасами; а також так звані гуфниці різного калібру, із відносно короткими люфами. Назва «гуфниця», скоріш за все, походить від чеських гуситів, що досягли великої майстерності у володінні такою зброєю, яку початково розміщували на возах військового табору. Узагалі, велику роль у розвитку польської артилерії відіграв досвід гуситських війн першої половини XV ст. Гуфниці й тарасниці стріляли залізними або свинцевими ядрами, тоді як бомбарди на початок XVІ ст. метали кам’яні ядра.

Крім того, у цей період застосовували також так звані фоґлери, або легкі гарматки, що заряджали з казенної частини: порохова камера фоґлерів не становила єдиного цілого з люфою, але набивалася окремо і вкладалася в особливий виріз у гарматі. Проте від фоґлерів досить швидко відмовилися, бо на той час було дуже важко добитися надійного замикання порохової камери для унеможливлювання прориву розпечених порохових газів, що не тільки становило небезпеку для гарматної обслуги, але й суттєво зменшувало ефективність використання рушійної енергії порохових газів.

Наприкінці XV — на початку XVІ ст. сформувався стиль бойових дій, що згодом дістав назву «старого польського порядку». Він народився в процесі розвитку старих середньовічних польських тактичних форм, що послужилися до перемоги польського (та польсько-литовського) війська у конфліктах XV ст., у тому числі до перемоги під Ґрюнвальдом у 1410 р.

«Старий порядок» передбачав сильний центр, поділений на два великих загони, звані хуфами. Цей передовий та головний («вальний») хуфи складала важка кіннота: копійники та гусари-раці. Головний хуф стояв за передовим, на досить значній відстані, щоб забезпечити для командувача-гетьмана можливість маневру своїми силами. Передовий і вальний хуфи становили головну ударну силу війська. Крім того, вальний хуф міг слугувати резервом.

Крила утворювала легка кіннота, вишикувана на кожному крилі у три загони (посилкові хуфи), із яких останній («страченці») складався з добірних вояків та використовувався як резерв. Гетьман міг послати його в бій, коли треба було вирішальним останнім ударом нарешті перехилити шальку терезів на свій бік або коли не було вже чого втрачати. Ці загони також були шиковані на значній відстані один від одного.

Таке бойове шикування було добре придатне як для атаки, так і для оборони. Посилкові хуфи могли використовуватися для маневру з охоплення супротивника або ж для того, щоб зобразити удаваний відступ, затягнути супротивника під удар головних сил. Також, оскільки всі корогви складалися як із важкої, так і легкої кінноти (у різних пропорціях), це забезпечувало бойовому шикуванню певну гнучкість. Наприклад, копійників під час їхньої атаки підтримували стрільці з тих же корогов, що вели обстріл ворога, «розм’якшуючи» його шикування. Стрільці також уміли вести обстріл ворога через голови своїх копійників та долучатися до атаки холодною зброєю в разі необхідності.