Читать «Поле битви — Україна. Від «володарів степу» до «кіборгів». Воєнна історія України від давнини до сьогодення» онлайн - страница 81

Документи чітко фіксують, що прикордонні старости часто дізнавалися про наближення ворога, коли той іще не увійшов у зону дії польової сторожі. Наприклад, у 1533 р. Остафій Дашкович повідомляв уряд про пересування кримців у 13 милях від Черкас, у той час як місцева «уставична» польова сторожа висувалася у степ максимум на 8 миль. Також 1538 р. київський воєвода і черкаський староста писали до Панів-Ради ВКЛ, «що сторожа їх на око бачила», як татарське військо на чолі з ханом переправлялося через Дніпро. А це могло бути тільки в районі Таванської переправи. Це наштовхує на думку про існування спеціальних патрулів у глибокому степу, що підтверджується і документами.

У Черкасах, наприклад, місцеві бояри і старостинські слуги повинні були «для обережності» тричі на літо виїжджати в поле. Остерські бояри мали як зі старостою, так і без нього виїжджати на Сіверський бік Дніпра «шляхів навідувати». При Вінницькому замку існувало спеціальне село, мешканці якого мали за обов’язок «довідуватися про військо Татарське і шлях їх стерегти на верху Десниці річки і в Остриці, де шлях йде на Базарів брод». У Мозирі староста повинен був посилати своїх і замкових слуг на «вивідування вістей по всіх замках українних, або теж під людей неприятельських піти довідатися», а міщани наймали для них возжа. У Овручі ж «для вивідування вістей» використовували бояр і путних слуг. Необхідність оперативного отримання і передачі інформації змушувала уряд спеціально переводити на цю службу інші категорії населення, як це мало місце у Кременці. Тут, за королівським наказом, «відібрано мужиків тяглих 24 и вчинено їх слугами для посилання і вивідування вістей и для передачі листів куди потрібно».

Треба зазначити, що вищезгадана патрульно-розвідувальна служба українського населення цінувалася і в Кримській державі. Наприклад, 1507 р. Менглі Ґерай І, попереджуючи Черкаського намісника князя Капусту про те, що з «Тереганьської (?) землі» вийшло 1500 татар «розбивати київський и черкаський шляхи», просив його послати своїх людей, аби вони перевірили «гаразд шляхів».

Судячи з усього, крім сухопутних патрулів і постів, на прикордонні використовували і річкову сторожу, яка, мешкаючи на дніпровських островах, могла стежити за переправами. Ще у 1490-х рр. згадуються люди, які «на Дніпрі стояли» і повідомляли в Черкаси про наближення татар. У 1524 і 1533 рр. висувалася ідея про встановлення на дніпровських островах постійної сторожі. Причому у 1530-х рр. це запропонував староста черкаський і канівський О. Дашкович. Отже, можна припустити, що він уже тримав там якісь пости. Цікаво, що дещо пізніше Михалон Литвин (вважають, що під цим псевдонімом приховувався литовський посол у Криму в 1537–1539 pp.), теж пропонуючи тримати там загони з човнами проти кочовиків, тут же повідомляв про існування на островах якихось вояків, що на своїх судах розбивають татар під час їхніх переправ. Суттєвим доповненням до перелічених вище засобів попередження населення про напад ворога була наявність агентури у ворожому таборі або, як казав сам король, «деякі приятели з Орди…». Цікаво, що своїх шпигунів у Криму мали і деякі урядники, такі як О. Дашкович чи Андрій Немирович.