Читать «Поле битви — Україна. Від «володарів степу» до «кіборгів». Воєнна історія України від давнини до сьогодення» онлайн - страница 79

Як уже зазначалося, основним місцем на українських землях, де стояли роти жовнірів, був Київ. Наприклад, у 1521 р. до Києва було послано 300 найманих драбів. А у 1524 р. ротмістр Мислимицький привів до Києва «почт людей». 1529 р. з Кракова до Вільно було відправлено 11 кінних і 10 піших рот загальною кількістю 4064 вояків (не враховуючи пахолків). Недоліком іноземних найманців була їхня байдужість до становища територій, де вони стояли. До того ж найм жовнірів у Польщі й приведення їх до ВКЛ вимагали багато часу і зайвих витрат. Аби уникнути пограбувань та мародерства на шляху руху найманців, уряд змушений був регламентувати ціни на продукти для цих жовнірів.

Бачачи ці незручності, у Вільно вирішили, що зручніше й вигідніше буде набирати місцевих українських шляхтичів. Так, 1521 р. Андрій Немирович, київський воєвода, «зобов’язався утримувати двісті коней… місцевих людей Киян, Овручан…». У 1529 р. Василій Тишкевич набрав кінну роту для Києва, вояки якої, за словами Сигізмунда І, «чималий пожиток і послуги, перебуваючи там (у Києві), нам учинили».

Крім найму окремих рот, уряд практикував утримання на кордоні дворян «на пенезях». Коли вперше уряд спробував це зробити, нам поки що не відомо. Охманський писав, що це сталося наприкінці 1522 р., хоча, можливо, і безрезультатно. Проте за 1520 р. маємо наказ короля Панам-Ради ВКЛ: «Тисячю коней і дворян на пенязі прийняти і по українним замкам розложити там, де їх м(и)л(о)сті» вирішать за потрібне». Узимку 1523–1524 рр. Литовська держава розмістила по «українним замкам» дві тисячі кінних дворян. Тоді ж, окрім дворян, на державну службу було найнято і «малий почот козаків». Дії цих вояків справили на короля таке враження, що він запропонував Панам-Ради ВКЛ збільшити кількість козаків на кордоні до двох, а дворян — до трьох тисяч чоловік. Щоправда, внутрішньоусобна війна у Криму дала змогу уряду уникнути цього нового набору вояків, так що у 1527 р. одна з найбільших битв на кордоні між військами ВКЛ і Кримського ханату була виграна силами земського ополчення з українських земель. 1529 р. було вирішено розташувати на Київщині чотиритисячне кінне військо. У листопаді наступного року це принесло свої плоди, коли «пеняжні люди» разом з київським ополченням розгромили татарське військо.

У цілому, жовніри позитивно впливали на моральний дух інших вояків і місцевого населення своїм професіоналізмом і стійкістю в бою. Так, 1545 р. мешканці Брацлава просили уряд прислати до них найманців. Житомирці в тому ж році запропонували уряду, аби їм видавали гроші з державного скарбу для найму «особливого почту» вояків. Крім професійних якостей, місцеві мешканці бачили, як на нашу думку, ту силу, яка постійно є на службі, це, в свою чергу, давало змогу менше часу витрачати на особисту службу. Пересічний мешканець того ж Житомира чи Брацлава почувався більш спокійно, працюючи десь у полі чи в уходах, знаючи, що домівка перебуває під надійною охороною. Адже той же Брацлав був захоплений татарами тому, що староста зі слугами від’їхав у справах, населення розійшлося на різні роботи по околицях, а драбів, не дивлячись на кількарічні прохання, не було.