Читать «Поле битви — Україна. Від «володарів степу» до «кіборгів». Воєнна історія України від давнини до сьогодення» онлайн - страница 82

Ахіллесовою п’ятою в обороні прикордоння ВКЛ була відсутність суцільної лінії укріплень із засік, ровів і валів (такими укріпленнями захищало свої володіння на півдні ВКМ). Міста-фортеці на українських землях забезпечували спокій тільки для навколишнього населення, але вони не могли зупинити рух татарсько-турецької кінноти вглиб країни.

Незважаючи на нечисленність, розкиданість і не завжди відповідний тривожному часу стан укріплень, ці міста-фортеці все ж залишалися найбільш надійним захистом для навколишнього населення, особливо на території Київського воєводства й Подільської землі. Стан укріплень і озброєння українських міст-фортець в історіографії, як правило, піддавався нищівній критиці. Причина цього полягала в тому, що вчені складали своє уявлення про замки на основі їхніх люстрацій 1545–1552 рр. Дійсно, вивчаючи ці люстрації, не можна не погодитися з думкою про вкрай поганий стан укріплень замків та їхнього озброєння. У досліджуваний період ми маємо декілька скарг Сигізмунда I і київського воєводи пана Андрія Немировича на незадовільний стан фортифікації київського замку.

Якщо фортечні мури були найбільш ефективним засобом оборони від нападів степовиків, то використання річкового флоту стало найбільш ефективним засобом нападу українських прикордонників на кримські улуси. Уже перші контрнапади українського населення на володіння кримців здійснювалися на човнах. Знаменно, що на першу декаду XVI ст. дії дніпровської флотилії досягли такого розмаху і сили, що хан був змушений прийняти план блокування річки за допомогою ланцюгів. Але це не могло зупинити українських прикордонників. Походи 1519, 1523, 1524, 1529, 1532 рр. продемонстрували безсилля кримців перед цією зброєю. У той же час у ВКЛ з’явилися проекти щодо встановлення флотилії на постійне державне утримання. І хоча ці плани залишилися на папері, українське населення самостійно розвивало цей засіб оборони. Сучасники у 1540-х рр. описують напади на татар по Дніпру як звичайне явище.

Будувалися човни в українських містах, розташованих на Дніпрі. 1529 р. Сигізмунд І згадує «людей челнових… з усіх міст і волостей українних». Часу на створення флоту було замало. Наприклад, у листопаді 1528 р. Іслям Ґерай звернувся до Вільно по допомогу, а вже наступного року, як «скоро ріки пустили», до нього підійшли литовські вояки на човнах. Озброєння екіпажів човнів складалося з гаківниць, ручниць та інших «бронів».

Прийоми використання дніпровської флотилії включали й напади на кочовиків під час переправи тих через річку, блокування переправ (у 1524 р. українські козаки «тижден через Дніпро (татар) не пропускали»), висадку на ворожі території з метою атаки татарських улусів і фортець, а також захоплення татарських і турецьких кораблів. Крім цього, флот міг бути використаний і для деблокади власних міст, як це мало місце у 1532 р. У тому році татарсько-турецьке військо, кероване ханом Саадет Ґераєм І, намагалося захопити Черкаси, але підхід воєнної флотилії по Дніпру з Києва змусив нападників відступити. Правду кажучи, у Кіркорі теж добре розуміли вигоду від використання флоту на Дніпрі. Але економічні можливості ханату були для цього занадто обмеженими. Тому правителі Криму не один раз намагалися залучити на свій бік турецькі або московські судна, щоправда, безуспішно.