Читать «Поле битви — Україна. Від «володарів степу» до «кіборгів». Воєнна історія України від давнини до сьогодення» онлайн - страница 18

Зі скіфської епохи ми можемо починати історію захищеною бронею кінноти у нашому краї. Знайдено чимало кам’яних статуй воїнів тієї епохи. На камені часом із документальною точністю відтворені деталі спорядження, зброя. На знаменитому золотому гребні, виявленому у кургані Солоха, верхня частина тіла вершника покрита лускатими обладунками, показано опліччя. Можна розгледіти, що металеві платівки прикріплено до шкіряної основи, а краї акуратно окантовані. Спина додатково прикрита щитом, а на голові — шолом, що вийшов із еллінської майстерні. Розкопки показали, що подібне спорядження було поширене не лише серед скіфів, а й також у їхніх північних сусідів, у Лісостепу.

Металева складова усіх частин обладунку, щита й шолома воїна, чиє поховання розкопане на Черкащині, нараховувала майже півтора десятка видів пластин різних розмірів. Усього їх налічувалося 3300 загальною вагою 13,5 кг. У кожній з пластин майстри вручну пробили від трьох по п’яти й більше отворів. Підраховано: щоб виготовити та нашити це залізо на шкіряну основу, майстру знадобилося б працювати майже сім місяців. На виготовлення іншого спорядження та зброї — від шиття чобіт і штанів до меча та піхов до нього пішло б іще 42 дні. На весь комплект та зброю пішло б понад вісім з половиною місяців — і це не враховуючи спорядження коня. Зрозуміло, що над виготовленням зброї та спорядження працювало кілька груп людей, але і їм би знадобилося від 17 до 22 днів, аби підготувати такого воїна до бою.

При повній «бойовій викладці» вагою до 25–30 кг (у тому числі вага шолома — 2,2 кг, повної набірної броні — 17,5 кг) воїн лишався досить рухливим і цілком міг воювати не тільки верхи, а й пішим. Захисний обладунок забезпечував захист життєво важливих частин тіла від ударів мечем, списом і влучання стріл. Щит, закріплений за допомогою спеціальної застібки ззаду та керований ременями, надягнутими на руки, надійно прикривав не лише спину, а й верхню частину тіла з боків. Для боротьби з такими броньованими супротивниками використовували бойові сокири на довгому держаку.

Озброєння і бойова тактика скіфів поєднали чи не усі досягнення військового мистецтва, відомі до появи вогнепальної зброї. Володарі степів досить вдало сполучили переваги броньованої лицарської кінноти зі стрілецькою вправністю монгольських лучників. Кінні лучники засипали ворога градом стріл, кружляючи перед його строєм. Потім у бій вступала броньована кіннота.

Витримати такий бій могло лише дисципліноване і добре навчене військо. Успішно протистояла скіфам, приміром, македонська фаланга з її глибоким шикуванням, прикрита з флангів кіннотою, яка могла контратакувати кінних стрільців. Саме так македонському царю Філіпу ІІ вдалося подолати військо царя Атея. У випадку чисельної переваги ворога скіфи практикували напади із засад, удаваний відступ, або й взагалі застосовували тактику «випаленої землі», як у випадку з персами. Наступ на укріплення здійснювали після масованого обстрілу з луків, а атаку вели теж під прикриттям лучників.