Читать «Повість про нещасних марсіян» онлайн - страница 2

Роки минали. Незнайомі, чужі Тедові люди все ясніше накреслювали шляхи до зірок і, коли перші супутники злинули в нічне небо і перші ракети полетіли в космос, Тед зрозумів, що надарма розтринькав свої сили в самотній безплідній боротьбі, що заповітна зірка так само далеко від нього, як і колись, а він, якщо не дасть дуба на цій клятій фермі, буде лише свідком чужих перемог.

Небо на сході яснішало. Виразніші стали силуети гір. Тед підвівся й пішов додому. Треба було хоч трохи поспати.

В глибині подвір'я світлими плямами вирізнялись комора і чотирикутник будинку. Прямуючи до нього, Тед ледве не вдарився у темряві об величезний котел і нишком вилаяв цей непотрібний мотлох, що завдав йому колись стільки клопоту.

Зараз усе було йому огидне на цій фермі, де він жив майже пустельником уже третій рік із старою тіткою, яку чомусь — він пам'ятає це з дитинства — усі в родині звали «Генералом Грантом».

Тед перейшов темну кухню і піднявся у свою кімнату нагорі. Тут, не засвічуючи світла, він підійшов до вікна. Дивлячись на темні, порослі лісом гори, він намагався не думати про завтрашню зустріч. Що вона могла принести?

Тед спробував уявити собі колишніх друзів, але це йому ніяк не давалось. Він міг згадати лише їхні милі хлопчачі обличчя.

Можливо, побачивши їх знову, він наважиться? Наважиться кинути все і поїхати, почати все спочатку. Це треба, без цього не можна, думав Тед. А Бетсі? Звичайно, він візьме Бетсі з собою. Куди б він не поїхав, він візьме її з собою…

Думки про невеличку дівчину з долини повернула його в реальний світ. Він зрозумів, що простояв біля вікна дуже довго. Ліс чорною щетиною пробивався де-не-де з кошлатих клаптів туману, що окутав озеро і долину і поволі піднімався вгору по скелях. Гори прокидалися.

Одна за одною мерхли зорі.

Внизу, в кухні, рипнули двері, і почулися легкі кроки. Це прокинулася Генерал Грант і йшла в курник.

Розділ II,

ЩО ЙОГО ТЕД ПРОВОДИТЬ У ДОРОЗІ

Сонце вже давно робило свій бізнес, коли Тед підійшов до газолінової станції на шосе. Хазяїн станції і невеличкого бару поблизу неї стояв у холодку під оборогом, заклавши пальці за підтяжки. Рудий, увесь в ластовинні хлопчак мив коло помпи кухонний посуд.

Тед зупинився і став закурювати, але помітивши машину, ступив крок на дорогу.

Те, що промчало повз нього, було занадто шикарне, і Тед, повернувши під оборіг, почав роздумувати, чи не заговорити про погоду і врожай, коли на шосе вигулькнула друга машина. Цього разу це був важкий, набитий ящиками кар.

Тед підняв великого пальця. Завищавши гальмами, машина зупинилась. Тед заліз у широку кабіну.