Читать «Первісний вчитель» онлайн - страница 9

Невісток зустрічали всім родом, усі старі й малі — і подивитись цікаво, і честь треба віддати. За “шлюбним” обідом їли багато. Діти більшенькі крутилися біля вогнища. Малі — канючили лакомку реберну кісточку з зайця чи смажену ногу з якоїсь пташини…

Немовичани вміли довго обходитися і води. Мисливці, йдучи з дому на чотири, на п”ять днів, не брали з собою ні шматка, бо на полюванні не повинно бути нічого зайвого. Лінуючись відрубати “кусок” м”яса від здобиччі і спекти його, лягали спати на голу землю з порожнім животом. Зате під час ” шлюбного” обіду наїдалися досита…

Їли багато, смачно. М”ясо звірини і птиці,солодкі корені і наземні плоди. Дітей намагалися кормити ще ліпше. Бо після довгої сніжної западної зими, навесні малі діти вмирали, як осінні мухи. Перші два літа виживало дуже мало дітей. Зате ті, що залишалися були здорові мов дуби…

Після нічного морозцю на калюжках під дзвінким льодом, мов кришталь, застоялися білі бульбашки. Голі гілки покрилися ожеледицею. В крижаних прибережних намерзах ліниво текла чорна вода холодної річки. В темно-зелених сутінках на сторожі в студеній воді висіли велетні-соми та гігантські щуки, оброслі мохом, сиві од давнини.

Вранці плем'я знову спішило на полювання до болота. До осені вкрившись молодим очеретом вдвічі вищим за самого більшого мисливця, воно майже висихає. Такі місця дуже полюбляють кабани — сікачі, бо є харч-солодке коріння очерету, є й зручні укромні і затишні лігвиська. Старий Немович запримітив, що вранці вепри йдуть з болота, ввечері повертаються назад.

Цього разу на полювання вперше, на рівні зі старшими мисливцями, пішли Горин із Случем… Вони позаймали місця за двадцять кроків один від одного в густому очереті, біля кабанячих стежок, перевірили, чи не помітить їх вепр, хоч оченята в нього маленькі, а бачить добре і чує ще краще. Хлопці з науки свого діда Немовича добре засвоїли, кого колоти рогатиною і добивати кам”яною булавою: самця-сікача чи підсвинка з ніжним м'ясом. Бо ж, чим більший кабан, то грубіше сало і товще м”ясо. Чия здобич більша, тому й слава…

Горин затаївшись, спостерігав, як вітерець шурхотить сухим листям на мертвих, пустих стеблах очерету. Пурхнувши, краснобока пташка повисла на стеблі, гойдається. Внизу приморозок, нагорі тепло, а волохаті віннички кишать живим пташиним наїдком. Розумна від природи пташка, знає, як багато поживи міститься в мітлицях очерету…

Горину вділили рогатину, що підходила для дебелого мисливця з добрячою силою. Ясенове держално завтовшки в руку дорослого чоловіка, насадка довжиною у три долоні, кам”яне вістря трьох-гранне. завтовшки у два пальці. Чи на кабана, чи на бика, чи на ведмедя — на всіх згодиться. На всяк випадок був запасний спис, якого хлопець змайстрував власноручно.

Сонце підбилося до полудня. Потепліло.

І тут Горин почув Шурхіт, тріск очерету. Зачавкали гострі ратиці в розм'якшому від сонця болоті. Похрюкування й хекання ближче й ближче. Вузько стежкою до хлопця брело мисливське щастя, до нього сунувся ярий вепр-сікач.