Читать «Первісний вчитель» онлайн - страница 8
Олексій Савчин
На полюванні
Навколо згаслого вогнища вгадувалия тіні старших. Час від часу вони шанобливо торкалися до золи, мов до рідного тіла, у смерть якого не хочеться вірити. Волосся у них, зазвичай зв’язане в пучок на маківці, було тепер розпущене і падало в безладді на плечі в знак глибокої печалі. — Ось діти, — глухо промовив Немович. Стримані ридання почулися серед жінок. — Хай говорять, ми слухаємо, — пробурмотів хтось з сидячих.
Кряк розповів все, що з ними трапилося, чому вони не могли вчасно повернутися в печеру. Він пробував розчулити старших одноплемінників.
— Ми сподівалися роздобути багато їжі для всіх, — задихаючись, закінчив хлопчик свою розповідь, — і тільки тому я покинув печеру. Йдучи, я подбав про те, щоб вогонь не згас…
— Вогонь помер… — Пробурчав дід. — І винний мусить понести кару!
Старший мисливець встав, підійшов до дітей, схопив їх за руки і голосно крикнув: — Старійшини кажуть: вогонь помер. Халамидники повинні теж померти. На коліна! А вам, батьки, матері та діти, нехай буде їх доля уроком… Ідіть геть, поки старійшини будуть думати! — грубо кинув дітям.
Старійшини довго радилися. Нарешті Немович вийшов з печери і попрямував до дітей. Його зморшкувате обличчя було похмуре. Старий сказав: — Я придумав як добути вогонь… Плем”я потрудилось і він знову горить. Полян може повернутися в печеру. Його прощають, він ще малий.
— Тобі Кряку дароване життя. Але рід виніс такий вирок; хто хоч одного разу зрадив своєму обов’язку, той і пізніше може знову не дотриматись його. Ніхто не буде більше довіряти тобі. Ти повинен піти. Отож іди.
— Жахливо! — вигукнув менший Случ. — Мовчи — різко кинув дід — старійшини вирішили: Кряку дадуть зброю, одяг та їжу. Сьогодні ж до заходу сонця він піде звідси назавжди. Ну, забирайся!
— Діду мій! — вигукнув Кряк. — Невже я не побачу тебе більше? Ніколи не побачу? — Ніколи, сину, ніколи!.. Але не забувай моїх уроків і порад. Я зробив все, щоб з тебе вийшов спритний і відважний мисливець. Ти повинен мужньо зустріти горе. Не плач! Перенось нещастя хоробро. Чоловік не повинен плакати. Прощай і прости!..
Кряк впав на коліна і шанобливо схилився перед Немовичем. І коли він підвів голову, старого вже не було…
6
Так повелося з самого початку у древлян. Молоді йшли і силою крали дівчат з сусідніх племен. А щоб дівчата не повтікали, щоб їх не відбили родичі, немовичани заходили далеко, по вовчому, бо ж свій вовк улітку поблизу своєї барлоги ніколи не буде брати худобину. Звідси й мабуть пішло слово “невіста”; невість, без вісті, не відає і тому подібне…
