Читать «Первісний вчитель» онлайн - страница 7

Настала темінь, коли вони підійшли до печери. Зазвичай ще здалеку вони помічали червонуваті відблиски полум’я, що опромінювали привітним світлом вхід в їх підземне житло. Але на цей раз вхід був занурений у глибокий морок…Один з мисливців взяв кістяний свисток, що висів у нього на шиї, і пронизливо свиснув. Але ніхто не відгукнувся.

— Ой, — прошепотів Немович, і суворе серце його здригнулося,

— Значить, Крек помер. Напевно, на хлопчиків напали сусіди. І вони вбиті Чудлем, або взяті в полон…

Спочатку мисливці лише здивувалися і стривожилися, помітивши відсутність червоних відблисків біля входу в печеру. І тільки тепер бідолахи ясно уявили собі, які страшні нещастя обіцяє їм втрата вогню.

Невелика біда, якщо діти загинули, — адже користі від них мало, а годувати їх все-таки треба. Але, якщо згас вогонь — вогонь-втішитель, що так весело потріскував на вогнищі …, якщо вогонь помер, вони теж помруть…

Мисливці навпомацки обнишпорили житло, перебирали вугілля вогнища, з надією пересіваючи золу. У середині купа попелу була ще теплою … Даремно Горин, який кинувся на золу ниць, дув з усієї сили, намагаючись розпалити теплувате вугілля, — жодна іскорка не спалахнула. Вогонь згас, погас назавжди, а Кряк і Полян зникли!

Коли пройшов перший вибух горя, змучені люди забулися важким сном. Але й уві сні вони стогнали і здригалися.

Всю ніч Немович просидів біля холодного вогнища.

— Як відродити вогонь, як повернути його в печеру? Він був старий, його пам’ять ослабла і не могла підказати йому, як шукати порятунку від мороку і холоду, що запанував відтепер в печері… Але він мусив знайти вихід з цього смертельного становища і він його обов”язково знайде. Інакше холодна й голодна смерть забере дітей а потім наступить кінець і всьому племені….

5

А, на дереві, коли сірий світанок повільно розігнав темряву, що вкривала землю, Кряк відкрив очі і побачив голу землю. Весь видимий простір, аж до темного узлісся, здавався пусткою. Земля була зовсім голою, ніде ні билинки. Щури зникли, а з ними зникла і небезпека.

— Ось де ви, вовчі діти! … — почувся раптом зовсім близько хриплий голос Немовича. — Злазьте! Вас чекають! Ходімо!..Через вас помер вогонь

Тільки зараз хлопчикам дійшло, в яку смертельну халепу вони втрапили. — Зглянься над нами, діду … — благали діти. — Полян не винен,! — Гаряче заступався за брата Кряк. Але старий, не слухаючи його, продовжував — на цей раз із сумом у голосі:

— Твоя вина занадто велика. Вогонь, великий друг наш вогонь, погас! І ти винен в цьому. Вперед!

Нещасним дітям від туги й страху стало жарко, але коли вони увійшли в печеру, жахливий холод, який змінив колишнє тепло, відразу пройняв їх. Всі були в зборі, але в печері панувала повна тиша… Хлопчики чекали почути страшні прокльони. Вони приготувалися стійко перенести їх, а замість того … Цей безмовний відчай дорослих був жахливіший найзапекліших прокльонів.