Читать «Первісний вчитель» онлайн - страница 12

— Брате!.. — Закричали вони. — Ось ми й прийшли!

Приголомшений Кряк, тремтячи від радості і подиву, захлинаючись прошепотів

— Случ! Полян!

— Так, брате! Тепер ми тебе більше не покинемо. Наш дід Немович дозволив нам йти з ним і розшукати тебе. — Дід? Немович?.. — розгублено повторив Кряк. — Так, так, твій дід — раптово почувся такий знайомий і рідний голос. Кряк швидко обернувся і побачив у двох кроках від себе найріднішого Немовича з величезною вовчою шкурою на плечах. Він одягав її тільки тоді, коли збирався в далеку подорож. Дід був у повному озброєнні, а обличчя його було знову розмальовано білими смугами, зробленимиглиною, як і належить ватагу племені. У руках старий тримав свій жезл з різьбленого рогу поліського тура. Впав Кряк, як тоді коли його виганяли, на коліна. — Немовиче! діду і вчителю ти мій рідний! — промовив він. — Ти не покинув мене!? … Дякую тобі! Ніколи більше, ніколи не підведу я тебе! — Загинув твій брат, а мій внук Горин. Не міг я втратити ще одного свого внука — тебе Кряк. Бо ж навіщо мені тоді жити? Отож, я назавжди покинув печеру з двома твоїми хоробрими і відданими тобі братами — Случем і Поляном, — вони дуже прохали мене взяти їх з собою…

Після того, як Кряк розповів про нічні жахи і холодний й голодний сон на дереві, всі взялися за їжу. — Сьогодні ввечері, — сказав йому старий, — тобі не доведеться, як птаху, забиратися на гілку зі страху перед дикими звірами. На вечерю у нас буде смажене м’ясо. Я з печері забрав з собою два «вогняні кремінці»… У ту страшну годину, коли через тебе помер вогонь, я всю ніч думав, як вибратися з того пекельного становища… У руках нервово перебирав камінці. Нічого не виходило і, я спересердя вдарив одним об інший камінчик і… в повній непроглядній темноті появилася маленька блискавка… Невдовзі запалав вогник..

Тепер у печері вогонь ніколи згасне. А ми кожен вечір будемо запалювати вогонь і по черзі будемо спати на землі під його надійною охороною… Після доброго сніданку старий брати на чолі із старим ватагом Немовичем рушили в дорогу, в далекий, незнаний світ…

8

Дні чередою минали один за одним. То похмурі і дощові, то ясні і світлі від падаючого снігу, але сонце все рідше визирало з-за густих холодних хмар. Немович з онуками продиралися через болота й лісові хащі. Вони йшли туди, де сонце лягає на спочинок. Жоден день не проходив без того, щоб хлопці не навчились чогось корисного від свого діда. Вони навчилися розпізнавати крики, спів, свист, гарчання, — коротко кажучи, всі голоси полісської землі і живих істот, що її населяли. Природа була для них чудовою школою, а строгими вчителями — нужда і незгоди. А дід спішив передати хлопцям, чим побільше свого досвіду. Онуки дізнавалися різніі хитрощі і прийоми, які застосовуються на полюванні за різними тваринами, навчив ставити пастки, обережно обходити звіра, вгадувати, в який бік кинеться перелякане тварина.