Читать «Пастка-22» онлайн - страница 8
Джозеф Геллер
Довкола полковника крутився вихор спеціалістів, які спеціалізувалися на спробах з’ясувати, що його турбує. Вони били світлом йому прямо в очі, щоб вияснити, чи він бачить, заганяли голки в нерви, щоб почути, чи він відчуває. Був там уролог для урологічних хвороб, лімфолог для лімфи, ендокринолог для ендокринних залоз, психолог для психіки, шкірний лікар для шкіри; був також патолог для патологій, кистолог для кисти, а також лисий педантичний китознавець із кафедри зоології в Гарварді, якого жорстоко закинули в Медичний корпус через пошкоджений анод в обчислювальній машині і який проводив заняття з умираючим полковником, намагаючись обговорювати з ним «Мобі Діка».
Полковника старанно дослідили. Не було жодного органа в його тілі, якого б не обкололи й не обмацали, не витрусили і вичерпали, защемили і зазняли, переклали, обікрали й поміняли. Акуратна, делікатна і виструнчена, жінка часто торкалася його, сидячи біля ліжка, і щоразу, коли усміхалася, ставала уособленням величавої скорботи. Полковник був високий, худющий і зсутулений. Коли він підводився, то згинався ще більше, від чого в тілі утворювалася глибока западина, і дуже обережно, дюйм за дюймом, переставляв ступні, починаючи рух від колін. Під очима були фіолетові ставки. Жінка говорила тихо, тихіше, ніж кашляв полковник, і ніхто в палаті ніколи не чув її голосу.
Не минуло й десяти днів, коли техасець очистив палату. Капітан-артилерієць здався першим, і після нього почався масовий вихід. Данбар, ЙосарІан і капітан-винищувач вилетіли того ж ранку. В Данбара припинилися напади запаморочення, а капітан висякав носа. Йосаріан сказав лікарям, що біль у його печінці минув. Усе вирішилося так просто. Втік навіть ворент-офіцер. Менш ніж за десять днів техасець повернув усіх до своїх обов’язків — усіх, окрім військового слідчого, який підхопив застуду від капітана-винищувача і зліг із запаленням легень.
У певному сенсі слідчому добряче пощастило, тому що за стінами шпиталю все ще тривала війна. Чоловіки божеволіли і отримували медалі. По всьому світі хлопчаки по обидва боки фронту віддавали свої життя, як їм казали, за батьківщину, і ніхто цим не переймався, а надто не переймалися хлопчаки, котрі віддавали свої молоді життя. Кінця-краю цьому видно не було. Єдиним кінцем на виднокраї був кінець самого Йосаріана, і він міг би залишатись у шпиталі до судного дня, якби не той патріотичний техасець з його лійкоподібними щелепами і кривою, зібганою, незнищенною усмішкою, що, мов задерті криси чорного ковбойського капелюха, навіки розколола його обличчя. Техасець хотів ощасливити всіх у палаті, окрім Йосаріана і Данбара. Він був справді дуже хворий.
