Читать «Пастка-22» онлайн - страница 53
Джозеф Геллер
— Не мій останній рядок, дурню! — викрикнув полковник. — Когось іншого.
— «Прочитайте мені останній рядок», — знову прочитав капрал.
— Це знову мій останній рядок! — верескнув полковник, почервонівши з люті.
— О ні, сер, — виправив його капрал. — Це мій останній рядок. Я прочитав його вам щойно хвилину тому. Хіба не пам'ятаєте, сер? Лише хвилину тому.
— О боже! Прочитайте мені його останній рядок, дурню. До речі, яке ваше паскудне прізвище?
— Попінджей, сер.
— Гаразд, будете другим, Попінджею. Тільки-но закінчиться розгляд його справи, почнеться вашої. Ясно?
— Так, сер. У чому мене звинуватять?
— Яка в біса різниця? Чули, про що він мене питає? Дізнаєтесь, Попінджею... ось тільки закінчимо з Клевінджером, і ви дізнаєтесь. Курсанте Клевінджер, що... Це ви курсант Клевінджер, так, а не Попінджей?
— Так, сер.
— Добре. Що ви...
— Я Попінджей, сер.
— Попінджею, чи ваш батько мільйонер, чи, може, сенатор?
— Ні, сер.
— Тоді ви по вуха в лайні, Попінджею, і без лопати. Він не генерал і не високопосадовець у Білому домі?
— Ні, сер.
— Прекрасно. Чим займається ваш батько?
— Він помер, сер.
— Пречудово. Тоді ви вляпалися по самі вуха, Попінджею. Чи справді Попінджей — ваше прізвище? І що це за прізвище таке, Попінджей? Мені воно не подобається.
— Це прізвище Попінджей, сер, — пояснив лейтенант Шайскопф.
— Ну, воно мені не подобається, Попінджею, і мені дуже кортить розірвати на шмаття ваше смердюче, боягузливе тіло. Курсанте Клевінджер, будь ласка, повторіть, що до дідька ви шептали чи не шептали Йосаріану пізно ввечері у вбиральні?
— Так, сер. Я сказав, що ви не можете звинуватити мене...
— Почнемо звідси. Що конкретно ви мали на увазі, курсанте Клевінджер, коли казали, що ми не можемо вас звинуватити?
— Я не казав, що ви не можете мене звинуватити, сер.
— Коли?
— Коли що, сер?
— Чорт забирай, знову почнете мене допитувати?
— Ні, сер. Вибачте, сер.
— Тоді відповідайте на запитання. Коли ви не казали, що ми не можемо вас звинуватити?
— Вчора пізно ввечері у вбиральні, сер.
— Це єдиний раз, коли ви того не казали?
— Ні, сер. Я завжди не казав, що ви не можете мене звинуватити, сер. А Йосаріанові я сказав, що...
— Ніхто вас не питає, що ви сказали Йосаріанові. Ми питаємо, що ви йому не казали. Нас не цікавить, що ви казали Йосаріанові. Зрозуміло?
— Так, сер.
— Тепер продовжуймо. Що ви сказали Йосаріанові?
— Я сказав йому, сер, що ви не можете звинуватити мене в злочині, який мені приписують, і залишатися вірним...
— Вірним чому? Ви бурмочете.
— Перестати бурмотати.
— Так, сер.
— І бурмочіть «сер», коли бурмочете.
— Меткафе, наволоч!
— Так, сер, — пробурмотів Клевінджер. — Вірним справедливості, сер. Що ви не могли знайти...
— Справедливості? — здивувався полковник. — Що таке справедливість?
— Справедливість, сер...
— Це не справедливість, — насмішливо вишкірився полковник, і знову став грюкати великим, товстим кулачиськом по столі. — Це — Карл Маркс. А я розкажу вам, що таке справедливість. Справедливість — це коліном у живіт знизу в щелепу підло вночі ножем під ребра обчистити склад зброї на кораблі вгатити ззаду в темряві без попередження. Зашморг на горло. Ось що таке справедливість, коли треба бути жорстким і непохитним, щоб добити Біллі Петролле. Від стегна. Ясно?