Читать «Пастка-22» онлайн - страница 4

У той день, коли принесли техасця, Йосаріан виполював із листів римовані слова. То був ще один тихий, гарячий, безтурботний день. Спека важко тиснула на дах, приглушуючи звуки. Данбар знову непорушно лежав на спині, втупившись, мов лялька, в стелю. Він щосили старався подовжити своє життя. Робив він це, наганяючи на себе нудьгу. Данбар так важко працював над подовженням свого життя, що Йосаріан подумав було, що той уже помер. Техасця поклали в ліжко посеред палати, і невдовзі він почав щедро ділитися своїми поглядами.

Данбар схопився, мов підстрелений.

— Ось воно, — збуджено вигукнув він. — Чогось бракувало, я завжди знав, що чогось бракувало, і тепер я знаю чого. — Він угатив кулаком по долоні. — Патріотизму нема, — оголосив він.

— Це правда, — вигукнув Йосаріан у відповідь. — Правда, правда, правда. Хот-дог, «Бруклін-доджерс». Мамусин яблучний пиріг. Ось за що ми воюємо. А хто воює за порядних людей? Хто воює за те, щоб вони мали більше голосів на виборах? Нема патріотизму, ось у чому справа. І матріотизму теж нема.

На ворент-офіцера ліворуч від Йосаріана це не справило жодного враження.

— Плював я на все це, — втомлено буркнув він і повернувся на бік, щоб заснути.

Техасець виявився добродушним, щедрим і милим. Через три дні його вже ніхто не міг терпіти.

Від нього за плечима пробігав нервовий дрож, і всі його уникали — усі, крім солдата в білому, який не мав вибору. Солдат у білому від голови до п’ят був запакований в марлю і гіпс. Він мав дві непотрібні ноги і дві непотрібні руки. Його потайки занесли до палати вночі, і ніхто не здогадувався про його існування аж до самого ранку, коли всі пробудилися і побачили дві дивні ноги, що здіймалися від стегон, дві дивні руки, підвішені прямовисно, усі чотири кінцівки дивно задерті в повітря свинцевими противагами, що непорушно темніли над ліжком. У пов'язки на згинах його рук були вшиті клапани на блискавках, через які в нього вливали прозору рідину з прозорого бутля. Безшумна цинкова трубка піднімалася з цементу на його паху і була припасована до тоненького гумового шланга, який виводив відходи з його нирок, що активно скрапували в прозорий закупорений бутель на підлозі. Коли бутель на підлозі наповнювався, бутель, що живив його лікоть, ставав порожнім, тоді два бутлі просто швидко міняли місцями, і рідина могла по краплі повертатися в солдата. Єдине, що було видно від солдата в білому, була розтріпана чорна діра над його ротом.

Солдата в білому поклали поряд з техасцем, а техасець, боком усівшись на ліжку, цілий ранок, обід і вечір щось тихо оповідав йому приємним, співчутливим тоном. Техасець не переймався тим, що не отримує відповіді.