Читать «Пастка-22» онлайн - страница 312

— У Швеції? — крикнув він.

— Орр! — крикнув капелан.

— Орр? — крикнув Йосаріан.

— У Швеції! — крикнув капелан і закивав головою в радісному екстазі, і почав нестримно гарцювати по палаті в реготливому, розкішному божевіллі. — Це чудо, скажу я вам! Це чудо! Я знову увірував в Бога! Я вірую! Його винесло на берег у Швеції після стількох тижнів у відкритому морі! Це чудо.

— Винесло на берег, чорта з два! — Йосаріан і собі заскакав по палаті, на все горло регочучи до стін, до стелі, до капелана і майора Денбі. — Його не винесло на берег у Швеції. Він догріб до Швеції! Він догріб туди, капелане, догріб!

— Догріб?

— Він так спланував! Він зумисне поплив до Швеції!

— Ет, все одно! — відказав капелан з тим самим запалом. — Все одно це чудо, чудо людського розуму і людської стійкості. Подумайте тільки, на що він спромігся! — Капелан обхопив голову долонями і корчився від сміху. — Ви тільки уявіть! — подивовано вигукнув він. — Тільки уявіть собі, як він уночі пропливає Гібралтарську протоку на отому своєму жовтому плоті з блакитним весельцем...

— Слідом за ним тягнеться волосінь, до самої Швеції він їсть сиру тріску, а щодня о п’ятій вечора готує собі чай...

— Я ніби бачу його! — вигукнув капелан, зупинивши на мить своє торжество, щоб перевести дух. — Це чудо людського завзяття, кажу я вам. Відтепер я буду саме таким! Я буду завзятим. Так, я буду завзятим.

— Він знав, що він робить, на кожному кроці свого шляху! — тішився Йосаріан, переможно знявши угору стиснуті кулаки, немов сподівався витиснути з них усю правду. Він крутнувся і став обличчям до майора Денбі. — Денбі, ви йолоп! Зрештою, надія є. Хіба не бачите? Може, навіть Клевінджер живий, причаївся десь у тій своїй хмарі, доки не буде безпечно вийти з неї.

— Про що ви говорите? — питав спантеличений майор Денбі. — Про що ви обоє говорите?

— Принесіть мені яблук, Денбі, а також каштанів. Біжіть, Денбі, біжіть. Принесіть мені яблучок-дичок та кінських каштанів, поки не пізно, і для себе прихопіть.

— Каштани? Дички? На якого біса вони вам?

— Щоб засунути їх собі за щоки, звісно, — Йосаріан скинув руки вгору у жесті лютого, розпачливого самодокору. — Ох, чому ж я не послухався його? Чому не повірив йому?

— Ви збожеволіли? — питав майор Денбі з тривогою і збентеженням. — Йосаріане, може поясните мені нарешті, про що ви говорите?

— Денбі, Орр усе це спланував. Невже ви не розумієте — він із самого початку все це спланував. Навіть тренувався, як дати себе підбити. Він у кожному бойовому вильоті відпрацьовував вимушену посадку. А я не захотів з ним літати! Ох, чому я його не послухав? Він запрошував мене літати, а я не хотів! Денбі, дайте мені ще й заячі зуби, і форсунку до направи, і вираз глупої простоти, в якій ніхто не запідозрить хоча б крихти розуму. Мені все це потрібне. Ох, чому ж я його не послухався? Тепер я розумію, що він намагався мені сказати. Я навіть розумію, чому та дівчина лупила його туфлею по голові.