Читать «Пастка-22» онлайн - страница 294

— От цього я й боявся, — зазначив підполковник Корн, важко зітхнувши, і вдоволено зчепив пальці обох рук на своєму гладкому, широкому, лискучому, засмаглому черепі. — Знаєте, віддайте нам належне — ми ж насправді не надто погано ставилися до вас, правда? Ми вас годували, вчасно видавали вам платню. Нагородили медаллю і навіть зробили вас капітаном.

— Не треба було робити його капітаном, — з досадою вигукнув полковник Каткарт. — Я мав би віддати його під трибунал за те, що він спаскудив виліт на Феррару і два рази заходив на ціль.

— Я казав його не підвищувати, — мовив підполковник Корн, — але ти мене слухати не хотів.

— Ні, неправда. Ти казав, щоб я підвищив його до капітана, хіба ні?

— Я казав його не підвищувати. Але ти не послухав.

— А треба було послухати.

— Ти ніколи мене не слухаєш, — вдоволено повторив підполковник Корн. — Ось і маємо тепер.

— Та добре вже, трясця. Перестань товкти одне і те ж. — Полковник Каткарт глибоко засунув кулаки в кишені і, зсутулившись, відвернувся. — Замість прискіпуватись до мене, краще подумай, що нам з ним робити.

— Боюсь, ми його відправимо додому, — підполковник Корн переможно хихотнув, відвертаючись від полковника Каткарта, щоб глянути на Йосаріана. — Йосаріане, війна для вас закінчилась. Ми відправляємо вас додому. Насправді ви цього не заслуговуєте, і це одна з причин, чому я не проти. Оскільки зараз нічого іншого ми не ризикнемо з вами робити, ми вирішили відіслати вас до Штатів. Ми склали одну невеличку угоду...

— Яку угоду? — спитав Йосаріан з викличною непокорою.

Підполковник Корн закинув голову і розсміявся.

— О, цілком паскудну угоду, можете не сумніватися. Просто відразливу. Та ви до неї швиденько пристанете.

— Не будьте настільки певними.

— Я не маю анінайменшого сумніву, що пристанете, хоча від неї страшенно смердить. О, до речі. Ви нікому з пілотів не казали, що відмовились літати?

— Ні, сер, — швидко відповів Йосаріан.

Підполковник Корн схвально кивнув.

— Чудово. Мені подобається, як ви брешете. Ви далеко підете в цьому світі, якщо у вас з’явиться якась пристойна мета.

— Хіба він не знає, що йде війна? — раптом закричав полковник Каткарт і енергійно дмухнув у свій мундштук.

— Я певен, що знає, — уїдливо відказав підполковник Корн, — адже ти звернув на це його увагу лише хвилину тому.

Підполковник Корн втомлено насупився, промовисто обернувшись до Йосаріана, його чорні очі зблиснули хитрим, нахабним презирством. Ухопившись обома руками за край письмового столу полковника Каткарта, на розі якого сидів, він підтягнув свої драглисті сідниці й вмостився глибше, звісивши обабіч короткі ноги. Його черевики злегка стукались об жовту дубову тумбу, брудно-коричневі шкарпетки без підв’язок обвислими кільцями сповзли нижче кісточок, на диво маленьких і білих.

— А знаєте, Йосаріане, — немов роздумуючи, промовив він приязним тоном, що здавався водночас насмішкуватим і щирим, — я навіть трохи вами захоплююсь. Ви розумна людина з високими моральними принципами, що обрала дуже мужню поставу. Я теж розумна людина, але без жодних принципів, отож краще за мене вас ніхто не оцінить.