Читать «Пастка-22» онлайн - страница 275

— Caro, — хрипко прошепотіла вона, мовби з глибин якогось супокійного і розкішного трансу. — Оооох, caro mio...

Він погладив її волосся. З дикою пристрастю вона припала вустами до його лиця. Він лизнув їй шию. Вона обхопила його руками й притисла до себе. Він відчував, що тоне, потопає в любовному екстазі, коли вона отак обціловувала його своїми пекучими, соковитими, ніжними й тугими губами, в хтивому самозабутті захоплено мурмотіла до нього щось нерозбірливе, однією рукою пестила йому спину і намагалася спритно пролізти під пасок, а другою непомітно й підступно обмацувала підлогу, шукаючи ножа, і таки знайшла його. Йосаріан вчасно зреагував. Вона й далі хотіла його вбити! Шокований і вражений її порочним вивертом, він вихопив у неї ножа й відкинув якнайдалі. Потім скочив з ліжка на ноги. Обличчя в нього палало від подиву й розчарування. Він не знав, чи кинутись йому до дверей на свободу, чи знову впасти на ліжко в її обійми, смиренно віддавшись на її ласку. Вона визволила його від одного і другого, несподівано розридавшись. Він знову розгубився.

На цей раз вона плакала вже з глибокого горя, виснажена й смиренна, зовсім забувши про Йосаріана. Її розпач зворушував, вона сиділа, похиливши свою буйну, горду, прекрасну голову, її плечі опустились, войовничість розтанула. На цей раз її страждання було невдаване. Гучні, болісні ридання душили й стрясали все її тіло. Вона вже не помічала Йосаріана, збайдужіла до нього. Він міг спокійно вийти з кімнати. Однак він вирішив залишитися, щоб втішити й підтримати її.