Читать «Пастка-22» онлайн - страница 269

— Але це ще не підстава так говорити, капелане, — єхидно буркнув офіцер, нахмурившись і витягши з теки ще одну машинописну сторінку, завірену нотаріально. — Ось у мене ще одне, зроблене під присягою, свідчення сержанта Віткома, де сказано, що ви виступали проти його плану розсилати листи співчуття за підписом полковника Каткарта рідним убитих чи поранених у бою. Це правда?

— Так, сер, я справді виступав проти цього, — відповів капелан. — І я цим пишаюсь. Такі листи нещирі й нечесні. Їхня єдина мета — принести славу полковникові Каткарту.

— А яка різниця? — відповів офіцер. — Вони приносять спокій та втіху родинам, які їх отримують, хіба ні? Капелане, я просто не можу зрозуміти хід ваших думок.

Капелан розгубився і геть не знав, що відповісти. Він похилив голову, відчувши себе недорікуватим і наївним.

Червонощокий дебелий полковник рішуче виступив уперед з новою ідеєю.

— А чому б нам не вибити з нього його кляті мізки? — з бадьорим ентузіазмом запропонував він колегам.

— Так, звісно, ми могли б вибити з нього його кляті мізки, — погодився майор з яструбиним обличчям. — Він усього лиш анабаптист.

— Ні, спочатку ми мусимо визнати його винним, — мляво махнувши рукою, застеріг їх офіцер без знаків розрізнення. Він легко зіскочив додолу, обійшов стіл і став навпроти капелана, зіпершись обіруч на стільницю. Вигляд він мав похмурий і дуже суворий, категоричний і загрозливий. — Капелане, — оголосив він владним тоном, — ми офіційно звинувачуємо вас у тому, що ви є Вашингтоном Ірвінгом і що ви зухвало й самовільно дозволили собі цензурувати листи офіцерів та рядових. Чи визнаєте ви себе винним?

— Я не винний, сер, — капелан облизав сухі губи сухим язиком і, сидячи на краєчку стільця, тривожно нахилився вперед.

— Винний, — сказав полковник.

— Винний, — сказав майор.

— Отже, винний, — підсумував офіцер без знаків розрізнення і записав якесь слово на аркуші з теки. — Капелане, — провадив він далі, підвівши голову, — ми звинувачуємо вас також у злочинах і порушеннях, про які ми ще навіть не знаємо. Визнаєте себе винним?

— Не знаю, сер. Що я можу відповісти, якщо ви не кажете, що то за злочини?

— Як ми можемо вам сказати, якщо самі не знаємо?

— Винний, — вирішив полковник.

— Безперечно, винний, — погодився майор. — Якщо це його злочини і порушення, то він їх і вчинив.

— Отже, винний, — проспівав офіцер без знаків розрізнення і відійшов убік. — Тепер він ваш, полковнику.

— Дякую вам, — сказав полковник. — Прекрасна робота. — Він повернувся до капелана. — Ну гаразд, капелане, гру скінчено. Ідіть гуляйте.

Капелан не зрозумів.

— Що я маю робити?

— Ану геть звідси, тобі кажуть! — ревнув полковник, сердито махнувши великим пальцем через плече. — Забирайся до дідька.

Капелана шокували такі войовничі слова і тон і, на його превеликий подив, глибоко засмутило те, що його відпускають.

— Ви навіть не збираєтесь карати мене? — спитав він із капризним здивуванням.

— Ні, якраз ми збираємось карати. Але ми точно не дозволимо вам тут тинятися, поки будемо вирішувати, як і коли вас карати. Отож геть звідси. Вперед.