Читать «Пастка-22» онлайн - страница 220

— І яке твоє запитання?

— Ти коли-небудь спав з дівчиною Нейтлі?

Йосаріан здивовано розсміявся.

— Я? Ні. Тепер розказуй, чому та дівка лупила тебе туфлею по голові?

— Це ще не було моє запитання, — з переможною втіхою повідомив йому Орр. — Я просто собі балакав. Вона поводиться так, немовби ти з нею переспав.

— Ну, але я з нею не спав. А як вона поводиться?

— Так, ніби тебе не терпить.

— Вона всіх не терпить.

— Крім капітана Блека, — нагадав Орр.

— Бо він має її за брудну підстилку. Так можна будь-яку дівку завоювати.

— Вона носить на нозі рабський браслет з його ім’ям.

— Він примушує її до цього на зло Нейтлі.

— Вона навіть віддає йому частину грошей, які отримує від Нейтлі.

— Слухай, що тобі від мене треба?

— А з моєю дівчиною ти спав?

— З твоєю? А хто в біса твоя дівчина?

— Та, що лупила мене туфлею по голові.

— Був з нею пару разів, — признався Йосаріан. — А відколи вона твоя? І до чого ти хилиш?

— Вона тебе також не терпить.

— Мені до одного місця, терпить вона мене чи ні. Я їй подобаюся так само, як і ти.

— А вона тебе лупила туфлею по голові?

— Орре, я втомився. Дай мені спокій.

— Хе-хе-хе! А як та кощава графиня з Рима і її кощава невістка? — пустотливий Орр напосідав дедалі настирливіше: — Ти з ними хоч раз переспав?

— Ох, хотілось би, — чесно зітхнув Йосаріан у відповідь, пригадавши, з якою хтивістю його руки, бувало, пестили їхні крихітні, соковиті дупки й груди.

— Ти їм також не подобаєшся, — зауважив Орр. — Їм подобається Аарфі, подобається Нейтлі, а ти — ні. Здається, жінки тебе взагалі не люблять. По-моєму, вони думають, що ти погано на них впливаєш.

— Жінки божевільні, — відповів Йосаріан і понуро чекав, знаючи, що буде далі.

— А як ота друга твоя дівчина? — запитав Орр, вдаючи глибокодумну зацікавленість. — Гладуха? Ота лиса? Пригадуєш, та лиса гладуха з Сицилії в тюрбані, яка всю ніч обливала нас своїм потом? Вона також божевільна?

— А вона також не може мене терпіти?

— Як ти тільки міг спати з лисою дівчиною?

— А звідки мені було знати, що вона лиса?

— А я знав, — похвалився Орр. — Знав від самого початку.

— Ти знав, що вона лиса? — вигукнув здивований Йосаріан.

— Ні, я знав, що ця форсунка не буде працювати, якщо залишиться одна зайва деталь, — відповів Орр, аж сяючи від радості, що знову підкував Йосаріана. — Подай-но мені, будь ласка, маленький сальничок, який закотився он туди. Відразу біля твоєї ноги.

— Немає тут сальничка.

— Ось він, — сказав Орр, схопив кінчиками нігтів щось невидиме на підлозі й підняв, щоб показати Йосаріанові. — Тепер доведеться починати все спочатку.

— Тільки спробуй. Уб’ю на місці.

— Чому ти ніколи зі мною не літаєш? — раптом спитав Орр і вперше глянув Йосаріану просто в очі. — Ось яке запитання я хотів тобі задати. Чому ти ніколи зі мною не літаєш?

Йосаріан відвернувся, вкрай присоромлений і зніяковілий.

— Я вже тобі казав. Мене майже завжди призначають чільним бомбардиром.

— Не в тому річ, — похитавши головою, заперечив Орр. — Після Авіньйона ти пішов до Пілчарда і Рена й сказав їм, що більше не будеш зі мною літати. Так було?